|
|
(уривок
з поеми)
Піп
(ромей), як душа лиха, хора,
Хрест піднявши, ревниво карта:
«Розвратилася молодь, від вчора
Хтось в гаю на сопілці співа?!
«Православні,
хто гра на сопілці,
Під ним пекло горить, земля, міст.
Хіба можна всміхатися дівці
В день Крєстітєля – смуток і піст!
«Православні,
колись во Юдеї
Та Крєстітєль ходив, Іоан.
Танці грішні були Соломеї,
Як тепер ось купальський аркан!
На
тарелі глава Іоана,
Крапа кров на смиренних мирян,
А вам танці?! О, віра погана
На Русі – в українських селян!»
...Затхла,
темна, мій Боже, картина:
Ні думок, ні натхнень, ні хотінь.
Сліпо вір і живи, як скотина,
І речи: «Саваоте, амінь?».
Молодь
слухала сумно глаголи
Бородатого (грека?) попа,
Молодь знала, що піп і монголи,
І жандарми – одна сатана.
Молодь
йшла із церков: у дібровах,
Де життя, щебетання пташок,
Розквітала в сердечних розмовах,
В хороводах краси, гагілок.
Молодь
вірно несе Богом дані
І зачатки життя, і весни,
Сподівання вечірні, і ранні,
Мисль крилату й молитви снаги
Молодь
любить природу і чари
Вільних дум, і крилатих сердець.
Що там римські пилати і чвари
Авраамових кіз і овець?!
Що
там Ірод, п’янка Соломія
І криваві книжкові казки!
Діти Оря не чтять ці затії,
Люблять степ і джерельні річки!
Люблять
вічні Вогні Оріяни,
Рідносердні і мудрі слова,
Дуб, березу і білі каштани –
Все, що в душу життя налива!
Люблять
чин володарський, кончину
У духм’яних степах ратая,
І Дажбожую внучку – дівчину,
Що для Предків рожа немовля.
* * *
Богдан
ЛЕВЕНКО
(Полтава)
ПРОРОК
До
Сонця РУНВіри! До Волі, брати!
У лави Силенка вставайте!
Щоб раз і назавжди розбити Пітьму
Дажбоже Знамено вдягайте!
У
Світ Мага Віри відважно ідіть
Там ваші освячені душі
Там лава за лавою Вічні стоять
Волхви і царі – їх ви внуки!
Правдивую
Віру Силенко несе!
Святі України багнети
Імперії зла всі дощенту знесуть,
Їх ідолів, трони й шаманів.
У
Нову Епоху Силенко зове
Де Вкраїна буде панувати
Залізна імперія силенкиян
Весь світ буде Вірі навчати.
Мирослав
ЮШКЕВИЧ
(Житомир)
Прости
рiдних внукiв Твоiх...
Цей
день наступив. Я зустрінув
Тебе, моїх Предків Дажбог.
Я ждав цеї зустрічі, линув,
Щоб мову повести удвох.
Сьогодні,
коли Ти зі мною,
Запитую, Боже, Тебе,
За що князь із думкою злою
Продав свій Народ і себе?
І
ще розкажи мені нині
Чим князь керувався тоді,
Коли нашу Віру, святині
Топив у дніпровій воді?
Чому
з таким диким завзяттям
Чинився той глум над людьми,
Що гріх з Твоїм Божим прокляттям
І зараз спокутуєм ми?
Чому
по містах і по селах
Не чути Твоєї ваги,
А з нами у рідних оселях
Живуть чужоземні боги?
То
злочин – понищити всюди
Святині великі й малі.
Той злочин спокутують люди
І досі у місті й селі.
Дажбоже,
за княжу змалілість,
За зраду Народ не карай.
Молю, прояви свою милість,
Опіки його не лишай.
Прийми
його страхи і жертви
І муки, що виніс він їх.
Прошу за живих і за мертвих
Прости рідних внуків Твоїх.
|
|
