57.
Я не сам іду — зі мною йдуть рунвісти (Побратими і Посестри
мої) душею і тілом мені рідні, вони – апостоли РУНВіри.
Я гнаний сьогодні. І буду гнаний, обмовлений і переслідуваний
завтра. Я буду зраджений, зрадники були і завжди будуть
у всіх арміях, партіях, розвідках, релігійних рухах, організаціях.
Ми, рунвісти, повинні проявити спокійність, коли вони
будуть і в ОСІДУ РУНВіри.
58.
Вороги будуть майстерно видумувати найпотворніші оповідання
про РУНВіру. Головне – залякуватимуть її визнавців. І
все це робитимуть з метою викликати між рунвістами взаємонедовір’я,
посіяти зневір’я, охлялість. І таким способом знецінити
РУНВіру і розпорошити ряди ОСІДУ. І знайдуться легковіри,
які собі на горе, повірять ворогам і цим самі себе в очах
побратимів знецінять і в очах дітей своїх себе знеславлять.
63.
Ми живемо законами — той, хто творить – не знищує. Той,
хто творить ОСІДУ Рідної Української Національної Віри,
той, хто щиро прагне, щоб в рядах ОСІДУ Рідної Української
Національної Віри була єдність, ніколи і ніде не виступатиме
проти ОСІДУ Рідної Української Національної Віри і Його
керманичів.
64.
Ми, рунвісти, живучи як одна родина, маємо свої радощі,
свої турботи, горе, поразки і подвиги. В радощах і в горі
живімо мудро —не виявляймо ворогам горя свого. Не несімо
на їхні ярмарки наші помилки, наші родинні суперечки і
сварки.
Вони
(вороги наші) люблять не наші успіхи, а наше горе. І вони
старатимуться, почувши про наше горе, помножити і поглибити
його, щоб ми ніколи з нього не вибралися.
Під
час організаційної праці організатори мають право сперечатися,
шукаючи правильне вирішення тієї чи іншої справи. Сперечаючі
повинні щохвилини пам’ятати, що суперечка має проходити
так, щоб ніхто в ОСІДУ Рідної Української Національної
Віри не був глупим словом принижений, щоб ніхто не був
до болю душі зворушений, виведений з рівноваги і поставлений
під обстріл глумливої дешевизни.
65.
Мудрі люди, люди шляхетної душі ніколи не дозволяють,
щоб їхня ділова суперечка переходила у сварку. Сварливим
людям немає місця в достойному організаційному житті.
Перечулена сварливість — це не прикмета характеру, а вада,
і її треба лікувати. Вона властива людям, обтяженим психічними
порушеннями, тріскотливим говорунам. Вона властива кофеїністам,
смакунам конфліктів, словесної алогічности. Правда – немає
людей без вад, але є вади не шкідливі для організаційного
життя, а є шкідливі.
67.
В ОСІДУ РУНВіри повинен існувати культ критики і самокритики.
Критика — витончене мистецтво. І тому людям, які з цим
мистецтвом не обізнані, критикою захоплюватися не можна,
вона для них шкідлива. Критик, який володіє мистецтвом
критики, ніколи не живе під владою нервових хвилювань.
Критика
— овоч будуючого тверезого розуму, а не спалах затьмарених
почувань. Критика повинна бути добре обґрунтована, тактовна,
аналітична, врівноважена. І головне — добросовісно зважена
на терезах користи для ОСІДУ Рідної Української Національної
Віри. У ній немає місця для грубіянства, гістеричної доскіпливости,
дрібничкової сіпанини, погрозливости, в ній немає місця
для змішування поважних справ з неповажними, для кидання
солi в роз’ятрену рану гарячих сварок.
68.
Критика, роджена побратимською співпрацею, будуюча і потрібна.
Достойно критикує той, хто хоче не критикою, а ділом (конкретним
ділом) допомогти тому побратимові, який свідомо чи несвідомо
зійшов на хибну дорогу.
Достойно
критикує той, хто не критикує, щоб об’єднаних роз’єднати,
а щоб роз’єднаних об’єднати, розсварених зробити приятелями,
сказавши їм, що той, хто справи приватних незгод вносить
у справи організаційного життя ОСІДУ РУНВіри, шкодить
сам собі.
69.
Достойно критикує той, хто не лишає вірного розкритикованого
побратима самотнім у бурхливому морі на човні, розгромленому
критикою. В ОСІДУ РУНВіри всі справи вирішуються тільки
на користь ОСІДУ РУНВіри.
Особи,
які ставлять свої особисті справи, погляди, вади, пляни,
настрої понад все, рунвістами бути не можуть. Їм їхнє
неорганізоване «я» перешкоджає жити в достойній організованій
спільноті.
Ніколи
ніхто не має права критикувати побратима чи посестру за
допущені під час праці помилки. В кожній праці трапляються
помилки, клопоти, неприємні випадки. Вміймо їх спільно
й своєчасно виправляти. Виправляти так, щоб той, хто зробив
помилку, усвідомив її шкідливість і чувся задоволений,
що йому допомогли її виправити, а не був за ту помилку
прилюдно виставлений на глум.
72.
Ненависть Побратима до Побратима — справа серця. На серце
діють різні чинники (недоброякісний харч, погода, спадковість,
навіть вибухи на сонці, родинні клопоти). Після ненависти
прийде любов, коли ми її (нашу ненависть) поборюватимемо
вірою, що справа ОСІДУ РУНВіри вище всіх тимчасових почувань
«родинної» ненависти. Коли ж ми її (ненависть побратима
до побратима, народжену протилежністю характерів) ставитимемо
вище благ ОСІДУ РУНВіри, з нас сміятимуться мудрі люди.
73.
Любов знає — хто за неї не страждає, той її не любить,
або має душу, не здібну любити. Любов знає – хто її хоче
обманути, несвідомо обманює сам себе. Любов тільки тоді
квітуча і міцна, коли вона окроплена благородними сльозами
і освячена глибокими стражданнями.
Любити
— значить страждати. Ми, рунвісти, плекаємо, щоб наша
любов до України була творча і свята.
79.
Неправильно розуміють РУНВіру ті, які кажуть, що вони
відійшли від чужовір’я і визнали РУНВіру, але до ОСІДУ
не спішать належати. Чому? Не люблять організованого життя
(в неволі відвикли від нього) та ще мають на це десяток
особистих причин..., важливіших за ОСІДУ Рідної Української
Національної Віри.
Нещасні!
Вони не розуміють, що без організаційного життя немає
життя. Неорганізовані люди у наші напружені часи приречені
на загибель. Вони не в силі оборонити волю свого неорганізованого
«я».
80.
Свідомий, несвідомий і підсвідомий світ існує тому, що
він побудований за законами строгої організації. Тіло
людини живе тому, що воно складається з клітин, які між
собою подивугідно організовані. І не тільки організовані,
а й допомагають жити одна одній. І вміють жертвувати собою,
щоб жила їхня організація (тіло людське). Тіло вмирає,
коли його клітини виходять зі строю чіткого організованого
життя.
81.
Неправильно розуміють РУНВіру ті, які кажуть, що вони
відійшли від чужовір’я і визнали РУНВіру, але жодних законів
РУНВіри визнавати не будуть, бо прочитали у філософії
нігілізму, що кожний закон, то поневолення.
Справді,
може статися так: українець порве кайдани чужовір’я і
вийде з тьми, і яскраве проміння сонця РУНВіри осліпить
його. Він сп’яніє від волі і повірить, що РУНВіра «все
дозволяє». Отже, «геть догми!», «геть авторитети!», «геть
закони!», «гуляй, душе, тепер твоя воля!».
Таким
побратимам хочу сказати: тільки той має право володіти
волею, який вміє «сам себе поневолювати», тобто — сам
своє життя впорядковувати. Душа не може на волі «гуляти»,
коли не буде кому її «вільне гуляння обороняти».
82.
В ОСІДУ РУНВіри ми самі для себе пишемо закони. І цими
своїми законами ми самі себе добровільно поневолюємо,
тобто, духовно і організаційно впорядковуємо свої (волелюбні
й для нас корисні) норми життя. І в цьому прихована свята
таїна шляхетного і володарського самоутвердження. Володаря
ніхто не спроможний поневолити. Володар сам себе поневолює
своїми плянами, обов’язками, законами волі, дисципліни,
дії.
83.
В ОСІДУ РУНВіри ми самі себе «поневолюємо» тими законами,
які нас роблять об’єднаними, могутніми і вільними. Душею
цих законів є виконання обов’язків, точність, добровільна
самодисциплінованість, пошана Подвижникам ОСІДУ РУНВіри.
Коли
у нас не буде пошани до керманичів ОСІДУ РУНВіри, прийде
гибель ОСІДУ РУНВіри. Ми маємо шанувати керманичів ОСІДУ
РУНВіри не тому, що їм так хочеться чи їм так вигідно,
приємно, а тому, що вигідно для сили і слави ОСІДУ РУНВіри
звеличувати тих, які стоять на передових позиціях і своїми
діями всіх нас звеличують, показують всім нам приклад
полум’яного воїна Української Духовної Революції.