Братство Оріїв

Як з нами зв’язатися:

jaromysl@gmail.com, svjatoslav@i.ua

(093) 517-91-89, (066) 299-11-84, (044) 535-33-47

 

ОГОЛОШЕННЯ

Цього літа (з 18 по 28 серпня) у Львівській області відбудеться

VІІ Косацький духовно-тілесний табір молодих рунвістів

У програмі табору передбачено:
священні години самопізнання, цікаві лекції, польове косацьке навчання, бойове мистецтво, змагання, альпіністська техніка, практика виживання, краєзнавство, пісні, одноденні походи тощо.
У таборі буде підтримуватися сувора дисципліна й порядок!
Вік учасників табору – від 14 до 30 років, гостей - необмежений. Діти можуть бути на таборі лише у супроводі дорослих.

Заявки приймаються до 10 серпня! Місце зустрічі - залізничний вокзал Львова.

Із собою мати польове спорядження і, по можливости, намети.

Вартість харчування й проживання учасників табору – безкоштовно, для відпочиваючих (гостей) - до 30 грн за добу (в залежности від ступеню участи в проведенні таборування).
Проїзд до місця таборування – за свій рахунок.
За детальними відомостями звертатися у «Подих Волі».

Будемо раді помічникам в організації табору, а також жертводавцям!

* * *

ВІДОЗВА ДО МОЛОДИХ

СТАТУТ Молодіжного Братства Оріїв «ПОДИХ ВОЛІ»

ПРОГРАМОВІ ЗАСАДИ Братства Оріїв «ПОДИХ ВОЛІ»

Ми вже йдемо

ОСВЯЧЕННЯ ПРАПОРА

Як ми проповідуємо РУНВіру

Вдала назва!

Думки силенкиянина

РУНВіра як Наука Життя і Смерти

«Слов'янство» чи українство?

Жаринка

Таборування, рік 11006

Таборування, рік 11007

Таборування, рік 11008

Таборування, рік 11009

Таборування, рік 11010

Хода проти засилля іммігрантів

Вони випробовують наше терпіння

Не дозволимо нищити українські святині!

Про Героїв і «героїв»

Чи зможуть батьки захистити своїх дітей від викладання в школі «Етики віри»?

ЦЕ – РЕЛІГІЯ СИЛИ

Про владу речей

Вони шматують Україну

Про сатанізм

Недооцінити роль...

Толерантність: ЗА і ПРОТИ

Парадокси геополітики

Українець Україною… Замітки мандрівника

Поїхати до Кам'яної Могили

Паломництво в Крути

Про 63-тю річницю постання УПА

День Злуки. Що це за свято?

Кому має належати право вибору?

Чи виживуть українці після програм ООН?

Перепадя

Заява «Сєвєрного Братства» з приводу обстановки в Криму

Поезія

РІЗНЕ

* * *

Відозва до молодих

(маніфест "Подиху Волі")

Ми українські рідновіри-силенкияни

• сповідуючи всесвітньо величне Вчення Лева Силенка і виконуючи його заповіт щодо єдности РУНВіри,
• будучи глибоко занепокоєні розбратом в середовищі силенкиян-рунвістів і вважаючи причиною розколів виключно нездорові амбіції лідерів,
• усвідомлюючи, що РУНВірі зараз реально загрожує небезпека застою і що для подальшого розвитку їй потрібен новий потужний поштовх,
• розуміючи, що поширення Науки РУНВіри вимагає молодих людей, свіжих методів, а для утримання людей в орбіті РУНВіри необхідні нові форми роботи і співжиття рунвістів,

оголошуємо про створення
української (не територіально, а за покликом серця)
молодіжної (не за віком, а за духом)
організації
«ПОДИХ ВОЛІ»

Головним своїм завданням ми вважаємо проповідь РУНВіри і поширення величного Вчення Рідного Пророка серед українців.

Ми не будемо припиняти роботу в громадах РУНВіри та об’єднаннях громад. Ми не збираємося конфліктувати з керманичами ОСІДУ.

Однак ми вважаємо, що кілька нині існуючих ОСІДУ РУНВіри – це збочення і з цим треба щось робити. Ми в жодному разі не хочемо створювати якісь замінник ОСІДУ, але розгорнемо щоденну кропітку працю задля примирення силенкиян-рунвістів та приведення їх до одного ОСІДУ.

Дажбог єдиний. Одна в нас Україна. Єдине ОСІДУ РУНВіри!

Найперше ми будемо опікуватися молоддю і залучати її до справи РУНВіри. Ми будемо проповідувати здорові суспільні цінності та здоровий спосіб життя. Ми вдосконалюватимемо рідні обряди, проводитимемо таборування, походи, організовуватимемо вечори, дискусійні клуби та інші заходи, цікаві для молоді.

Ми будемо вимітати з української культури, мови та звичаєвості все чужинське і повертати туди все забуте своє. Ми творитимемо нову сучасну рунвірівську культуру на основі рідної дохристиянської.

Ми займемося провітрюванням свідомості молодих українців з метою вивітрити звідти наносні віруси юдейського демо-лібералізму, котрі вони підхопили з неукраїнських за духом засобів масової інформації і котрі активно навіюють із Заходу.

Ми будемо організовувати і брати участь в політичних заходах, а саме мітингах, демонстраціях, пікетах, акціях непокори, коли ми вважатимемо, що це буде потрібно для поширення РУНВіри.

Ми проводитимемо і братимемо участь в природоохоронних і природовідновлювальних заходах.

Ми співпрацюватимемо і будемо намагатися підтримувати добрі стосунки з усіма українськими рідновірськими громадами, а також з українським Православним християнством, яке бореться проти московського та американського чужовір’я.

Ми будемо нещадно викорінювати принцип «моя хата скраю», а прививати братерство, взаємовиручку і жертовність задля спільної Справи. Ми будемо проповідувати і запровадимо обов’язкову десятину з доходів рунвістів на справу РУНВіри.

Ми повинні вже зараз впливати на хід життя в Україні, аби надалі взяти на себе повну відповідальність. РУНВіра має стати в майбутньому пануючою релігією України і ми відчуваємо, як нашою рукою водить Дажбог.

Слава Дажбогові!

* * *

СТАТУТ
Молодіжного Братства Оріїв «ПОДИХ ВОЛІ»

1. Загальні положення.

1.1. Молодіжне Братство Оріїв «Подих Волі» (далі – «ПВ») є всеукраїнською громадською організацією сповідників Рідної Української Національної Віри (далі – РУНВіри), котра заснована Левом Силенком, Учителем Українців і Пророком Дажбожим.
1.2. «ПВ» у свої діяльності керується Святим Письмом МАГА ВІРОЮ, Заповідями РУНВіри, Законами Правильного Життя, іншими настановними працями Лева Силенка, а також цим Статутом.
1.3. «ПВ» є громадською організацією, а тому його члени можуть відвідувати будь-яку з релігійних громад РУНВіри.

2. Мета й завдання.

2.1. Основною метою «ПВ» є Український Світопорядок, який є абсолютною цінністю. Засобом для досягнення цієї мети є утвердження в Україні рідного національного Світогляду в усіх царинах життя, а, отже, розвиток і всебічне поширення РУНВіри.
2.2. Основними завданнями «ПВ» є:
а) продовження Української Духовної Революції, вогонь якої запалив Учитель і Пророк Лев Силенко;
б) творення Апотеозу Засновника РУНВіри, Пророка Дажбожого Лева Силенка;
в) творення й утвердження релігійної та національної самобутности українців;
г) проповідування РУНВіри, найперше, серед молоді;
д) забезпечення єдности в середовищі сповідників РУНВіри задля існування єдиного та потужного Об’єднання Синів і Дочок України РУНВіри;
е) допомога рунвістам, захист духовних осіб РУНВіри, кожного силенкиянина та України всіма засобами.

3. Членство у «ПВ». Права й обов’язки членів.

3.1. Членство в «ПВ» є індивідуальним. Членом «ПВ» є освячений сповідник РУНВіри (без вікового обмеження), котрий висловив бажання бути членом «ПВ», сплачує членські внески, погодився виконувати всі пункти даного Статуту та в установленому порядку був зарахований до членів «ПВ».
3.2. Члени «ПВ» мають право:
– брати участь (у міру компетентности) у всіх заходах «ПВ»;
– брати участь (у міру компетентности) у роботі органів «ПВ»;
– бути обраними (у міру компетентности) на будь-яку посаду в «ПВ»;
– висловлювати свої думки та робити пропозиції щодо діяльности «ПВ»;
– отримувати інформацію щодо поточної діяльності «ПВ»;
– звертатись до «ПВ» за допомогою щодо захисту своїх інтересів.
3.3. Члени «ПВ» зобов’язані:
– сприяти досягненню мети та завдань «ПВ»;
– виконувати вимоги Статуту «ПВ»;
– надавати реально можливу допомогу «ПВ» в його діяльности;
– поглиблювати знання МАГА ВІРИ та всієї духовної спадщини Учителя і Пророка Лева Силенка, дбати про Його Високий Авторитет;
– виконувати розпорядження Проводу, Провідника і крайових керівників «ПВ»;
– дотримуватися 17 Заповідей РУНВіри та 7 Законів Правильного Життя;
– дбати про Авторитет та Силу «ПВ»;
– сплачувати щомісяця членські внески.
3.4. Обряд посвячення у члени «ПВ» здійснюється після випробувального терміну і полягає у прийнятті Клятви-присяги і випробувальних обрядів.
3.5. За порушення вимог даного Статуту Провід «ПВ» має право виключити з організації будь-якого члена, а також покарати іншим способом згідно встановленої системи покарань.

4. Структура та органи управління.

4.1. Усі рішення ухвалює Провід «ПВ». Рішення ухвалюється 2/3 голосів усіх чинних членів Проводу.
4.2. У Провід «ПВ» можуть дообиратися члени за згодою всіх діючих членів Проводу; із Проводу можна виключити члена Проводу за згодою решти членів Проводу.
4.3. Провід «ПВ» збирається за потребою (бажано один раз на місяць), а також може ухвалювати рішення на відстані.
4.4. Провід «ПВ» призначає (зі своїх членів) і звільняє Провідника «ПВ» (котрий залишається при цьому членом Проводу), а також призначає і звільняє керівників крайових організацій «ПВ».
4.5. Провідник «ПВ» має право вето на рішення Проводу. Провід «ПВ» може подолати вето одноголосним рішенням Проводу (без голосу Провідника).
4.6. При суттєвих розбіжностях всередині Проводу збираються Загальні збори «ПВ». Рішення Загальних зборів є чинними, якщо на них присутні не менше від половини членів «ПВ».
4.7. Кожен член «ПВ» має один голос на Загальних зборах. Рішення ухвалюється 2/3 голосів присутніх на Загальних зборах членів «ПВ».
4.8. Загальні збори «ПВ» можуть бути також дорадчим органом «ПВ» і збиратися на вимогу Проводу при потребі порадитися з усіма діячами «ПВ».
4.9. Збори крайових організацій «ПВ» збираються на вимогу керівників крайових організацій та діють у повній подібности до Загальних зборів «ПВ».

5. Власність.

5.1. «ПВ» володіє, користується та розпоряджається своїм майном і коштами.
5.2. «ПВ» має Прапор, що трактується як Духовна (ліва синя 1/3 частина Прапора із золотим Знаменом Дажбожим у центрі) Революція (права частина – 2/3 Прапора, – що являє собою дві однакові горизонтальні смуги червоного і чорного кольору із золотим написом «Подих Волі»), а також іншу символіку.
5.3. «ПВ» фінансується із членських внесків, розмір яких установлює Провід, а також добровільних внесків фізичних та юридичних осіб.

6. Внесення змін до Статуту.

6.1. Зміни та доповнення до даного Статуту ухвалюються Проводом «ПВ», а також можуть бути винесені на обговорення Проводу Загальними зборами.

Слава Дажбогу! Слава Його Пророку!
Слава Україні!

* * *

ПРОГРАМОВІ ЗАСАДИ
Братства Оріїв «ПОДИХ ВОЛІ»

Головною метою діяльности Братства Оріїв «ПОДИХ ВОЛІ» є робота з українською молоддю і виховання її на засадах РУНВіри – всесвітньо-величного Вчення Учителя Українців і Пророка Дажбожого Лева Силенка.

Першочергові напрями діяльности «ПОДИХУ ВОЛІ»:

1. Розповсюдження рунвірівської а також націоналістичної, патріотичної літератури, газет, листівок тощо.
2. Видання газет, часописів, книг, створення Інтернет-сайтів, стрічок, виступи на радіо, телебаченні, Інтернет-форумах тощо.
3. Проведення молодіжних духовно-тілесних вишколених таборів.
4. Цілеспрямована підготовка надлюдей-РЖІСів – людей майбутнього Українського Світопорядку.

Інші напрями, якими буде займатися «ПОДИХ ВОЛІ»:

5. Сприяння у створенні станиць (громад) РУНВіри, регулярному проведенні свягосів і свят РУНВіри.
6. Сприяння єднанню всіх рунвістів в єдине сильне ОСІДУ РУНВіри.
7. Сприяння у будівництві святинь РУНВіри.
8. Популяризація символіки РУНВіри.
9. Організація і проведення змагань, мандрівок, вишколів з мандрівництва тощо.
10. Активна участь у грі «Сокіл» («Джура») і сприяння у її проведенні.
11. Сприяння військово-патріотичному вихованню молоді та поширенню національних бойових мистецтв.
12. Протидія чужинській духовній експансії в Україну.
13. Проведення рідновірських фестивалів, концертів, виставок, вистав; створення мистецьких колективів.
14. Створення рідновірських поселень.
15. Популяризація всіма засобами української мови, культури, моралі та самобутности.
16. Участь у косацьких заходах і робота в Українському косацтві.
17. Участь у мітингах, демонстраціях, святкуванні ювілеїв славних українців та історичних подій, інших масових акціях.
18. Сприяння націоналізму й колективізму, поборювання ворожих Українській справі ідеологій.
19. Пропаганда сильної і відповідальної влади в Україні на противагу безвідповідальній ліберальній демократії.
20. Організація матеріальної, правової та іншої допомоги сповідникам РУНВіри.
21. Сприяння сповідникам РУНВіри у створенні комерційних підприємств.
22. Участь в природоохоронних і природовідновлювальних заходах.
23. Пропаганда здорового й активного способу життя, спорту й тілесних вправ, а також боротьба зі шкідливими звичками.

* * *

МИ ВЖЕ ЙДЕМО

Ми молоді й безкомпромісні. Ми віримо в Єдиного і Всюдисущого Господа і хай святиться ім’я Його – Дажбог! Крім Дажбога немає бога. Його Пророк Лев Силенко зосередив у своєму інтелекті всю мудрість своїх предтеч, українських Пророків Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, усіх-усіх визначних українських умів, і вилив її у концентрованому, закінченому вигляді на сторінки геніальної МАГА ВІРИ.

Ми озброєні Святим Письмом Українців, цією могутньою зброєю проти всіх вторжників і душохватів. Ми вже йдемо. Ми здійснюємо ХОРС – Хід Обрядового Розумного Священнодійства. Нас іще дуже мало. Наш хід ще непомітний для пересічного українця, котрий на своїх сотках від зорі до зорі зосереджено воює з колорадським жуком, але нас уже помітили наші вороги. Вони вже насторожилися – блиск нашої зброї вже полоснув здалеку по їхніх очах. І хоч роблять вигляд, що це несерйозно, насправді вже прискіпливо вивчають нашу зброю і гострять свої іржаві, але ще такі важкі мечі.

Вони нас бояться! Вони вже невпевнені у силі своїх мечів. Їхнє тіло давно точать молоді, але зубаті секти-хробаки, личинки яких принесли ліберально-демократичні зелені мухи із-за океану. Ці хробаки добре вміють точити старече тіло, вони здатні його перетворити на перегній, але жоден із цих хробаків не здатен перетворитися у більш-менш великий самодостатній живий організм. Вони живі доти, доки можна ще щось висмоктати із трупа – далі вони згинуть.

І потім настане НАШ ЧАС! На цьому поживному перегної виросте могутній і розлогий дуб РУНВіри. Жолудь вже пустив пагінець.

Ми вже йдемо. Але наш шлях не пролягає проспектом. Він важкий, небезпечний і всіяний терном – це шлях РЖІСа. Тих, хто бачить кінцеву мету й усвідомлює всі труднощі на шляху, поки дуже мало. Але ми просимо випадкових людей, тих хто не знає куди йде, тих хто вчора вірив у Дажбога, сьогодні в Сварога, а завтра буде в Рода, не ставати під наші прапори. Не плутайтесь під ногами! Краще йдіть туди, де млосно пахне ладаном. Чи до неоязичників-багатобожників з такими мальовничими й харизматичними лідерами. А ще краще – вирощуйте картоплю на своєму п’ятаку. Наш шлях, воістину, не для вас. Ми почекаємо, коли виростуть ваші діти. Лев Силенко творив РУНВіру не на рік і не на десять – роботи вистачить внукам і праправнукам.

Ми йдемо і наші вітрила надимає свіжий Подих Волі. І ми віримо, що він з часом переросте в могутній очисний буревій, котрий змете з душі й тіла України все чужинське й наносне.

ЯРОМИСЛ

* * *

ОСВЯЧЕННЯ ПРАПОРА

4 грудня 11005 р.Д. у київській громаді «Сонячна» в урочистій обстановці було освячено Прапор молодіжного Братства оріїв «Подих Волі». Він представляє із себе триколірне полотнище, ліва, вертикальна, третина якого є синьою, а права частина – червона й чорна горизонтальні смуги. На прапорі нанесене золотою барвою Знамено Дажбоже і напис «Подих Волі». Таким чином, ліва частина Прапора є тотожною тій же лівій частині Прапора РУНВіри й означає «духовне начало». Права частина, як уже встійнилося в Україні, означає «визволення». Отже Прапор «Подиху Волі», якщо прочитати зліва праворуч, означає духовне визволення. Це і є головною ідеєю Братства.

Братство існує з квітня 11005 р., поки що в Києві, однак маємо вже прихильників і в інших областях України, зокрема, намічається осередок у Житомирі. Своїм головним завданням ми бачимо поширення ідей РУНВіри серед широких мас українства, але особливо – серед молоді. А ще – спробувати об’єднати рунвістів, розпорошених по різних рунвірівських об’єднаннях, навкруги ідеї поширення РУНВіри.

Ми випускали й будемо продовжувати випускати літературу, листівки, буклети, календарі, різноманітну символіку РУНВіри тощо, будемо проводити пропаганду ідей РУНВіри через ЗМІ ті Інтернет. Ми проводитимемо молодіжні таборування, мандрівки країною, а також поїздки історичними місцями України та місцями української звитяги. Ми будемо брати участь і організовуватимемо культурологічні, природозахисні та політичні акції з нагальних питань життя України. І багато-багато іншого.

Хто душею молодий – приєднуйся!

ЯРОМИСЛ

* * *

Як ми проповідуємо РУНВіру

Учитель говорить так: «Кожна ідея (і в тому числі й РУНВіра) тільки тоді буде жити, коли матиме динамічних, тактовних і відважних проповідників, проповідників готових іти на муки!
Найсвятіша ідея зів’яне, як квітка без води, коли її проповідники будуть мляві, лякливі, легковірні, скупі і самолюбні говоруни. Говоруни на словах ідею люблять. Вона на їхню думку добра і «на порі». А на ділі від неї вони стороняться тому, що за неї треба сперечатися, боротися, страждати, її треба пожертвами підтримувати».

І дійсно, часто можна почути від рідновірів, що в них маленькі громади, що люди мало приходять, що молоді замало і тому подібні скарги. Коли задаєш питання, а що ж ви робите для того, аби люди приходили – відповіді зазвичай нема. Тоді знову і знову повторюєш приказку про лежачий камінь...

Тому хочемо поділитися з вами одним зі рецептів того, як проповідувати РУНВіру.

Їх, цих рецептів, є десятки, а може і сотні, але зараз поговоримо тут лише про один і він полягає в наступному: ми, рунвісти, котрі організувалися в «Подих Волі», давно беремо участь у різноманітних патріотичних і громадських заходах, як то демонстрації, мітинги, з’їзди партій, фестивалі, святкування знаменних подій тощо. Таких заходів в Києві проходить досить багато, питання лише в тому, щоб про них попередньо дізнатися і запланувати участь. На подібні заходи приходить багато людей, готових до сприйняття РУНВіри, таких, що їх потрібно лише легенько підштовхнути до першого кроку. А для цього треба з людиною поговорити. Один із таких приводів зав’язати з людиною розмову є ситуація «продавець-покупець». Тобто ви продаєте, наприклад, рідновірську літературу (книги, часописи, газети), або атрибутику. А ще краще, коли тематика літератури чи атрибутики буде не лише рідновірською, а доволі широкою (в певних рамках), щоб кожна людина вибрала щось цікаве для себе. Людина підходить, розглядає, щось запитує, або їй щось пропонують і так починаються розмова. Слово-за-слово, і тут розумієш, що людина підійшла саме туди, куди треба.

Але ми такі виходи зараз проводимо не лише в Києві, а й намагаємося їздити по всій Україні, аби бути ближчими до простих українців. Зокрема лише цього літа представники «Подиху Волі» побували на відзначенні річниці битви під Берестечком; побували в Ржищеві на Фестивалі Трипільської культури; під Конотопом на святкуванні тріумфальної перемоги Виговського над московитами; двічі на Хортиці: вперше, коли всі сучасні косацтва України присягали на вірність єдиному Гетману Ющенку, а вдруге на Фестивалі косацьких бойових мистецтв. Всюди поїздки були результативними і цікавими. Ми знайшли нових рунвістів і прихильників. Ми розвіяли принаймні у багатьох людей упередження щодо РУНВіри чи посіяли зерна сумніву щодо «єдиності» християнського богорозуміння. Або хоча б спонукали людину задуматися.

Ми такими виходами чи виїздами проводимо не лише свій проповідницько-пропагандистський захід, не тільки відвідуємо святі місця України і поклоняємося полеглим предкам, але й заробляємо гроші на дорогу, та мандруємо Україною, і, що, зрештою, теж багато важить, відпочиваємо від негативної енергетики кам’яного мегаполіса.

Радимо всім громадам проводити подібні корисні та приємні заходи задля поширення величного Вчення Силенка собі на радість та Україні на славу.

ЯРОМИСЛ

* * *

Вдала назва!

Наш брат Тарас Моторний свого нерозлучного мотоцикла назвав Подихом Волі. Таким чином він популяризує наше Братство Орїв.

Сподіваємось також, що це ім’я принесе на довгі роки безперебійну роботу залізному коневі, а його господарю завжди сприятиме вередлива пані Удача.

* * *

Думки силенкиянина

Будучи силенкиянином, а, отже, ставлячи Силенкове Слово понад усе і, визнаючи його абсолютною Істиною, вважаю за доцільне все ж займатися хай архаїчними, але теж українськими за духом міфологією та давньою історією. Бо так історично склалося, що багатобожжя в його сучасних формах – то Старий заповіт, а Силенкове Слово – то Новий Заповіт. Я вважаю, що наш Пророк з’явився, щоб оживити «давню славу» і діє як Творець, бо через нього діє Дажбог і сам він є живим втіленням Дажбога, давніх мудрих вчителів-волхвів. Лев Силенко має людську природу (Пророк Дажбожий) та природу божественну (прадавній Дажбожий Дух, втілений у людську плоть, щоб направити на путь Істини Україну, провістивши Волю Дажбожу). Читаючи твори нашого Пророка, серед рядків «вчить Силенко» проглядає «говорить Дажбог». То сам Господь звертається до нас!

Значення Лева Силенка в релігійно-філософській думці як Українців, так і слов’ян загалом, величезна. В перспективі відбудуться слов’янські Дажбожі революції, впаде влада облудних хрестоносців і настане Царство Дажбоже, а Київ стане Столицею Його. Політичне значення Силенкової Доктрини ще не оцінено й замовчується. Це основа Нового Ладу, поява Українського Світу й Українця. Фактично, написане Силенком – історіософія, політично-релігійна ідеологія, свого роду УКРАЇНІЗМ.

Щодо Православ’я. Зараз тактично є корисним Київське Православ’я. Надалі, стратегічно – необхідно витіснення всіх українофобських сект і конфесій. Православ’я не краще й не гірше Католицизму чи Протестантизму, вони всі не потрібні – це тупикові шляхи еволюції релігійної думки. Треба бути божевільним, щоб вірити у їхню маячню. Християнство – це діагноз. Щодо інших вір, то найкраща формула: один Український народ – одна Соборна Україна – єдиний Господь Дажбог. Думаю, що саме цей зміст вкладено в Трисуття. І – це програма-максимум.

Думаю, що Силенкиянство буде ревізоване. З часом з’явиться і більш примітивна міфологія (для загалу), і більш високе богознавство, котре зімкнеться із силенкиянською магією, біоенергетикою і бойовими мистецтвами. Кожен, взявши Силенка за основу, буде будувати своє.

Зверну вашу увагу, що подібні тези – це лише моя особиста точка зору. Вона, сподіваюсь, стане харчем для умів думаючих.

Богдан ЛЕВЕНКО, Полтава

* * *

РУНВіра як Наука Життя і Смерти

В СО-36, в статті «Моно? Полі? Гено?» р. Яромисл висловив багато цінних думок, до яких варто прислухатись людям думаючим.

Дійсно, біблійні оповідання про сутність Бога – знання обрізане. Воно влаштовує пересічних громадян, що зупинились на дитячому рівні осмислення Бога і Буття. Зараз криза. Треба із дитсадка йти геть!

Дійсно, атеїзм ХІХ–ХХ ст. має, нажаль, недосконале наукове розуміння Бога і Буття. Це пов’язано з тим, що останні 50 років внесли в науку багато нового. Нажаль, не знайшлось серед атеїстів серйозних науковців, які б порвали із біблійними оповіданнями (напевно цензура таки існує!). Загравання науковців природничих наук з християнством шкодить науці, веде до руйнування науки і появи мракобісся.

Дійсно, і старі, й новітні східні секти мало задовольняють сучасні духовно-наукові запити. Поряд із цікавими фрагментами часто підсовується малодоказове (інтернаціоналізм, забобони і марновірство). Серйозним вченим варто синтезувати цінні фрагменти із різноманітних вчень усього світу, але під кутом зору рідної духовності – РУНВіри.

Особливістю і християнських, і антихристиянських, і східних тощо концепцій є обмеженість знання. Таким чином жодне вчення, яке б мало задовольнити попит сучасної науки і життя, не є повним.

Наука РУНВіри повинна, опираючись на Мага Віру, запропонувати філософію науки. Учитель (МВ 3:24–25) ствердив, що Воля – Датель Первинності (Духу) і Вторинності (Матерії). Що це для науки? Це синтез магії, релігії і матеріалізму (науки). Нарешті магію можна пояснити і релігійно, і матеріалістично, і релігійно-матеріалістично; релігію можна пояснити і магічно, і матеріалістично, і магічно-матеріалістично; матеріалізм можна пояснити і магічно, і релігійно і магічно-релігійно. РУНВіра – Великий Синтез, і перехід на цілісне знання ХХІ ст.

Глупі люди сміялись із Давньоукраїнської Віри – Учитель впровадив поняття Воля. Д. Фрезер у «Золотій гілці» (ІV глава, «Магія і релігія») ототожнює Волю із волею до панування над стихіями. Силенкове розуміння Дателя Буття найбільш відповідає найдавнішому – магічному розумінню Волі. Силенкове розуміння світобудови сучасно відповідає імітативній і контагіозній магії, науковою мовою. Таким чином Силенко відкрив перед українцями Шлях святат, які фігурують у Мага Вірі. Це нова і вічно стара версія розуміння характерництва.

Глупі люди сміялися із Давньоукраїнської Віри – Учитель впровадив поняття Дух. Д. Фрезер ототожнює Дух зі Святим Духом. Силенкове розуміння Дателя Буття найбільш відповідає найдавнішому – образному – розумінню Духу. Силенкове розуміння світобудови відповідає природі Дателя Буття. Таким чином Силенко відкрив перед українцями Шлях РУНВіри. Це нова і вічно стара версія розуміння релігії.

Глупі люди сміялися із Давньоукраїнської Віри – Учитель впровадив поняття Матерія. Д. Фрезер (там же) ототожнює магічно-релігійне пізнання світобудови із науковим рівнем мислення давнини. Силенкове розуміння Дателя Буття найбільш відповідає найдавнішому розумінню Матерії. Силенкове розуміння світобудови сучасно відповідає НТР і підтверджує науку, а та не суперечить РУНВірі.

Таким чином Учитель Силенко подолав суперечність між магією, релігією і наукою та відкрив українцям шлях до побудови Царства Дажбожого – Українського СвітоПорядку. В світі Мага Віри гармонійно поєднуються високі технології, еволюція людини і Українська Ідея.

Глупі люди залишились із забобонами, марновірством, біблійними й іншими казочками, ідолами й ідолопоклонством, згарищами мракобісся і темряви, сатанинським плазуванням перед чужинським…

Є, щоправда, спроби зробити альтернативу РУНВірі. Як, наприклад, пояснити хімічну реакцію по-язичницькому? Бог А ввійшов у зв’язок із богинею Б. Але… хімічних елементів приблизно 110, хімічних сполук – тисячі. То мітів символічно можна писати великі тисячі теж. Це лише хімія. А є ще алгебра, геометрія, фізика, астрономія, біологія… Така механіка Віри може породити новий Волховник (аналог Кабали). Щоб оформлювати пантеон, треба враховувати, якого він часу, якого рівня знання, ким створюється і хто використовуватиме.

Уявлення про Сонце і печерного ведмедя – одна епоха, міти антропоморфних персонажів – друга епоха, електромагнетизм – третя епоха. Всі три епохи – етапи одного процесу, рівні одного і того ж знання. Всі вчення – складові Великого Синтезу.

Є невдалі спроби реконструювати Давню Віру. Згадок волхівської (характерницької) віри нема. Є народні уявлення тих, що не мали волховських знань і вмінь. Є ті, хто спекулюють таким матеріалом.

Освічена верства суспільства – волхви – мали Великий Синтез свого часу. Тоді наука, магія і релігія були гармонійні, підтверджували і пояснювали одне одного. Назва (таємне ім’я) бога дає змогу керувати стихіями. Богослужіння, обряди… були умовою використання сили бога, здійснення волі волхва. Сучасні волхви повинні глибше проводити дослідження – тоді вдасться обійти суперечність, що ідол є, обряди ніби теж є, волхви одягнені відповідно – а використання сили бога і здійснення волі волхва нема. Чисто театр. Глупі люди даремно назвали Давньоукраїнську Віру ідолопоклонством. І в чужовірів ідоли та ідолопоклонство є, і літургія, і причастя… Ілюзія використання сили бога є, але здійснення волі попа нема. Це і є проблема зведення релігії до пустопорожнього формалізму, забобону, марновір’я і спекуляції…

Використати в РУНВірі імена богів важко – бо чи справжнє ім’я того чи іншого бога? Чи має ім’я бога силу використовувати силу бога? Учитель Силенко підкреслив у МВ (25:214–231), що попи неправильно вимовили імена давніх богів, а сучасні етнографи повторюють попівські помилки. Ці імена-епітети – не магічні, не таємні імена. З їх використанням стихії не підкоряються, воля волхва не виконується…

Варто характерникам дослідити таємні імена богів, а потім, перевіривши їх на ділі, включати в календар свят РУНВіри. Якщо рунвісти хочуть простягнути руку язичникам, то варто поряд зі Святами РУНВіри в ті ж самі дні вшановувати святат, волхвів і пророків із Мага Віри. Компромісу з багатобожниками досягти легко – варто далі досліджувати характерництво і відмовлятися від марновірства. Та конфесія, що подасть адекватну сучасній науці концепцію, все-одно подолає спроби повернути колесо науки в Темні Віки.

Богдан ЛЕВЕНКО, Полтавщина

* * *

«Слов'янство» чи українство?

Ми, українські рідновіри, як рунвісти, так і язичники, «варимося» ніби в одному казані. Проводимо спільні заходи, спілкуємося і, в основному, між собою знайомі. «Перетікаємо», буває, з рунвістів до язичників, а часом і назад…

Давно помітив таку закономірність: як тільки рунвіст переходить до громади язичників-багатобожників, чи хоча б починає з останніми більш тісно спілкуватися, так і поселяється в його свідомости сумновідоме «славянскоє братство», яке хочуть знищити підступні жиди, янкі, англо-сакси... Причому «славянство» у них починає превалювати над власне українством – українство ніби опиняється в тіні, стає такою собі етнографічною ознакою, як, наприклад, «подолянин», «полтавчанин» чи «гуцул».

І це зовсім невипадково. Язичницько-багатобожницька мітологія розвивається дуже потужно на московських землях – там, будемо об’єктивними, довгі століття збирався весь цвіт як східнослов’янської науки, так і кращі інтелектуали з усього постімперського і постсовіцького простору, тоді як Україну нищили голодоморами і репресіями. Недаремно свідомому українцю було значно вільніше в Петербурзі-Москві, аніж у Києві. І хоч Українська земля постійно народжувала найбільше видатних науковців, митців, винахідників та, зрештою, геніїв, проте вони осідали потім переважно в імперських столицях і працювали зазвичай на користь метрополії.

Після розпаду СССР і банкрутства комуністичної мітології почався пошук свіжих ідей. На порядку денному постала ідея Рідновірства, котра хоч і була започаткована саме серед українства (у вигляді РУНВіри, яку майже 50 років тому започаткував Лев Силенко), проте московити цю ідею підхопили, знівелювали її до язичництва-багатобожництва, поставили на конвеєр буйну мітотворчість та вигадування все нових і нових «богів», обрядів, понять і, завдяки більш потужним ЗМІ та книговидавництву, почали нав’язливо експортувати все це в Україну. Попри те, що ідея Рідновірства прийшла й на нашу землю спершу в образі саме РУНВіри, багатобожництво почало стрімко набирати бали і великою мірою саме за рахунок відтягування людей від РУНВіри. В хід хвацько пішли як аргументи про «штучність» РУНВіри і ніби «природність» язичництва, так і відверто брехливі закиди до РУНВіри, ніби вона породжена масонами, «ньюейджерами», що єдинобожжя – це жидівська вигадка… Не соромляться навіть поширювати брудні плітки, що Силенко жид, що він в Абвері служив, що він агент КГБ/ФСБ…

А робиться все це, як видається, з єдиною метою – ЗНИЩИТИ НАЙБІЛЬШ ПРОУКРАЇНСЬКУ РЕЛІГІЙНУ ТЕЧІЮ, аби знищити будь-яку українську ідеологію і, зрештою, Україну як таку.

І якщо Гундяєвська гебістська церква бореться з українським православ’ям, коли Путінська держава і її агенти у нас – табачнікі, колєснічєнкі, корнілови – намагаються поділити Україну по Збручу, відділивши тамтешніх греко-католиків, котрих Кремль «перетравити» не в змозі, то московське язичництво, у т.ч. і руками тубільних багатобожників, намагається скомпрометувати саме РУНВіру, потенціал якої в Москві добре відчувають (недарма ж Мага Віра там заборонена!). Відчувають на відміну від хрунів-українців, котрі далі своїх шести соток нічого не бачать, а коли й відходять від християнства, то «клюють» на барвисту мітологію і етнографію з міріадами богів і строкатістю обрядів. А ще на казки про нібито «природність» язичництва, попри те що якихось певних ані пам’яток, ані переконливих свідчень про наші прадавні вірування залишилося геть мало, а коли й залишилися, то переважно записані попами, тобто відвертими ворогами волхвів.

Цікаво, що автору часто доводилося спілкуватися з багатобожниками з провінції, котрі ніколи не бачили живого рунвіста, але так були «накручені» їхніми поводирями проти РУНВіри і її сповідників, що, здається, жид до живого нациста не поставився би так упереджено-агресивно…

Нам підкидається «слов’янство» замість українства, причому вперто замовчується приналежність до тих же слов’ян не лише поляків, чехів і різних горватів, а навіть сербів і болгар, котрі зовсім не поспішають стати в московський фарватер. А московське язичництво на своїй ділянці фронту тихо воює за все той же замшілий «русскій мір» проти РУНВіри і України. Воює поряд з Путіним, Гундяєвим та місцевими марковими-агафангелами-табачніками.

І українські язичники, нажаль, у цій битві Кремлю дуже сприяють. Незалежно від того, розуміють вони це чи ні…

Іван ПРИЛУЦЬКИЙ

* * *

ЖАРИНКА

Рунтато сидів перед нічним багаттям. Трішечки стомлений від насиченого дня він милувався грайливим танком вогняних язичків і думав, чим би зацікавити дітей завтра. Малеча, близько десятка хлопчиків і дівчаток віком від шести до дванадцяти років, мирно посапувала у великому армійському наметі неподалік. Троє старших побратимів перед сном прочитали молитву й, як завжди, розповіли цікаву казочку. Перша доба літнього табору-вишколу добігала кінця.

Він замріяно поворушив тонким довгим патичком вугілля – сотні крихітних жаринок здійнялися в тепле липневе небо, на мить кинувши виклик усепоглинаючій темряві. Сьогодні час не минув марно: гуртом поставили намет, назбирали грибів та ягід до обіду, ввечері грали у футбол і купалися в озері. А скільки захоплюючих справ ще заплановано для діток на наступні дні! Перетягування канату, бойовий гопак, уроки зі скелелазіння, орієнтування на місцевості, зрештою риболовля та полювання на раків – це лише короткий перелік цікавинок, що мали відбутися протягом рунвістського таборування.

Рунтато подивився на чисті яскраві зорі, котрі можна побачити тільки далеко за містом, посеред рідної української природи. Ось уже декілька років він робив те, що підказувало йому серце – будив у молоді почуття національної гідності, запалював у дитячих душах іскорку любові до Батьківщини, до свого народу. Він не думав, коли і які це принесе результати, й чи принесе їх узагалі. Не зважаючи на труднощі та перешкоди він знаходив і час, і гроші, щоб виховувати дітлахів у дусі безмежної відданості Україні, в дусі Рідної Української Національної Віри.

Рунтато загорнув залишки жаринок у попіл і також пішов відпочивати. Він не знав, та й не міг знати, що спритний та меткий хлопчак, який тоді тихенько спав у наметі, смішно підклавши долоню під рожеву щічку, через яких-небудь двадцять років очолить усенародне повстання проти олігархічно-кримінальної влади в Україні. Що на його сторону відразу ж перейде армія, і спільно із загонами повстанців, вони в декількох боях ущент розгромлять міліцейські з’єднання, котрі ще трималися на боці режиму. А його постійно серйозний та задумливий товариш стане першим насправді всенародно вибраним провідником українського народу. І хоча того літнього вечора вони залишалися простими дітьми з пересічних українських родин, проте це вже було записано у їхніх долях, рунтато допомагав Дажбогу готувати майбутніх лідерів оріянської нації, майбутніх титанів розуму та духовності всієї людської цивілізації на планеті Земля...

...Вранці із загорнутих у попіл жаринок він розпалить нове вогнище, так само, всього через пару десятиліть у душах дітей розгориться осяйне багаття нового, на цей раз переможного і тому щасливого українського шляху, шляху сповідників Рідної Української Національної Віри!

Святослав ВОЙТКО

* * *

Молоді рунвісти вдосконалюють розум, душу й тіло

...На вістрі шаблі сховано
Всі вольності й права,
І скільки важить шабля,
То стільки ж й булава...
І. Драч

Дорога до табору

Молодь РУНВіри прекрасно розуміє цей жорстокий, але справедливий закон існування й взаємних відносин різних народів та націй. Тому з метою якнайшвидшого повернення владної булави до рук українців і невтрачання її в майбутньому, Братство «Подих Волі» та житомирська громада РУНВіри «Оріяни» організували й провели з 8 по 15 липня косацький духовно-тілесний табір молодих рунвістів.

Учасники вишколу жили в наметах, що були встановлені в полі неподалік Житомира. Першого дня відбулося врочисте підняття прапорів ОСІДУ РУНВіри та «Подиху Волі». Щодня ми прокидалися о сьомій годині ранку, потім шикувалися біля прапорів, читалася ранкова молитва. Далі чергові залишалися в таборі готувати сніданок, інші ж бігли до озера, де розминали м’язи під час руханки та купалися. Страви (суп, куліш) готували на вогнищі, заварювали духмяний чай з польових ягід та трав. Перед прийомом їжі обов’язково читалася молитва. Після сніданку відбувалися різноманітні заняття й тренування. Далі наставав час обіду, тоді ми мали трохи вільного часу, щоб перепочити. Потім заняття й тренування поновлювалися. Щовечора купалися у водоспаді, річці або озері. Також грали у футбол, перетягували линву. Після вечері проводилися короткі СвяГоСи, для ознайомлення присутніх у таборі дітей з основами РУНВіри, розуміння Бога по-рідному.

До програми вишколу входили тренування з рукопашного бою та боротьби, заняття з орієнтування на місцевості, в’язання вузлів, добування їжі в польових умовах, знаходження джерел питної води та інші елементи виживання. Також проводилися вправи зі зброєю, наприклад, збирання та розбирання автомата Калашникова.

Протягом спільного проживання в таборі ми ще більше згуртувалися, познайомилися з новими побратимами й посестрами, обговорили шляхи подальшого розвитку РУНВіри й намітили перелік конкретних заходів. Одним із котрих, можливо, буде зимовий табір молодих рунвістів.

Особливо сильне враження вишкіл справив на дітей. Усі вони сказали, що з нетерпінням чекатимуть проведення наступного табору. Також їм було дуже цікаво дізнатися про рідне українське національне розуміння Бога – зерно духовного відродження нації добре прийнялося в їхніх чистих душах.

Звичайно, були й дрібні помилки в організації, без цього перший раз не обійтися, але вони мають лише наснажувати нас на вдосконалення проведення подібних акцій. Вцілому ж, табір дуже яскраво показав наскільки корисні такі заходи сьогодні для розвитку РУНВіри, тому що кому, як не молоді, потрібно стати в авангарді руху рунвістів-силенкиян, боротися у перших рядах за відновлення культурної й економічної першості Українського народу. Тож ми, сподіваюся, започаткуємо гарну традицію щорічного проведення косацького духовно-тілесного вишколу молодих рунвістів.

Слава Дажбогу! Слава Його Пророку! Слава свідомій українській молоді!

ВОЙТКО Святослав

Раки там водяться...	І гриби теж

 

* * *

	В похід!
	Справжні бойові танки
	Вечірнє купання у водоспаді

Таборування відбулось. Хоч на тиждень пізніше та все ж… Через неузгодженість все довелося робити експромтом і це тільки на користь. Набутий досвід дозволить проводити подібні таборування з меншою затратою нервів. Почав нароблятись щоденний розпорядок: ранкова молитва, розподіл обов’язків тощо.

Через малу кількість таборуючих не вдалось організувати позмінне чергування. Працювали усі. Та це лише допомогло зміцнити товариські стосунки. Семи днів замало для створення єдиного колективу, а жорстка дисципліна дещо відштовхнула молодь. Зате, впевнений, на наступний рік я знову зустріну тих самих людей і ще багатьох нових.

Лише в останній день вдалось домовитись з військовими про проведення занять зі стрілецькою зброєю і бойовою технікою. Такі заняття розвивають зацікавленість до служби в Національній армії. Треба подякувати військовим за розуміння і допомогу. Є ще патріоти в Українському війську! Натівцям не потрібен український патріотизм і їх не цікавитиме, чим займається наша молодь у вільний час.

Було чудово. Місця надзвичайні. Саме на полігоні я зрозумів, що перетворення мавпи в людину ще не завершене. Брудна мавпа все загаджує навколо себе. Тільки військова служба мавпу зробить людиною. І саме військовим слід завдячувати тим, що так зберегли природу на полігоні.

ГАТИЛО, Житомир

* * *

Думки навздогін

Всупереч усьому молодіжно-дитяче косацьке таборування рунвістів відбулося. Проблеми з дозволом затягнули відкриття табору на цілий тиждень, але терплячість і бажання перемогли. Факт затримки табору не дав можливості зібрати більшу кількість людей, хоча для першого разу відпрацювати організацію та проведення достатньо. Тиждень таборування замало для підготовки, згуртування та рунвістської роботи. Цілий тиждень злився ніби в один день: тут і навчання в’язати вузли, і бойові мистецтва, і вміння готувати їжу, збирати й розрізняти гриби, ловити руками рибу й раків. Лише передостанній день запам’ятався всім найкраще, бо значно відрізнявся від інших. Переглядаючи дитячі щоденники таборування, помітив, що цей день описаний найбільше, найемоційніше, в супроводі численних малюнків танків, стрілецької зброї. Порівнюючи записи щоденників, де в інші дні таборувальники займалися, їли, спали, ходили купатись, то в цей день здалося, ніби їх не годували, не дали спати й купатись. Побачивши справжню, а не комп’ютерну зброю, потримавши її в руках, кожен відчув себе чоловіком-воїном. І чим краща й сильніша зброя, тим глибші й приємніші відчуття. Недарма кажуть: «Гарна зброя збуджує як гарна жінка».

Дивлячись на сьогоднішній стан армії, напрошуються неприємні порівняння. На зоні тих, кому вибили зуби, вважають «опущеними», а хіба наша армія це не наші зуби? Уявіть собі на хвилинку: ми були третя у світі за військовою потугою держава, яка була гарантом не тільки власної безпеки від будь-якого агресора, а й здатна не допустити всесвітнього ядерного апокаліпсису. Найосвіченіші офіцери, еліта армії ще совдепівської підготовки викинута на соціальний смітник суспільства. Хай читача не лякають слова совдепівської підготовки – цим людям, насправді, краще вклали в голову поняття Батьківщини і бойового духу. Сьогодні телевізор обробляє молодняк з військових училищ, пропагуючи: «все й одразу», «живемо один раз» тощо. Присягу приймає сорок чоловік з одним автоматом, ніби в сорок першому: на п’ятьох одна гвинтівка. Забрати у військового зброю – це деморалізувати армію. Ось так сьогодні, передаючи автомат із рук у руки, приймають присягу солдати. І це вам, нажаль, не совдепія коли за кожним була закріплена своя зброя і кожен знав напам’ять її номер…

	Бокс навколішки
	Перетягування линви

По ящику постійно нагнітається: «солдат застрелив солдата», «офіцер ударив солдата», «вибухають склади», «комітети солдатських матерів вимагають». Ящик підводить до висновків – скоротити армію, утилізувати боєприпаси, мамчиних синочків повернути під спідницю, а залишки армії президент, порушуючи засаду Конституції про безблоковий статус, запхне до НАТО.

Якщо не утримувати свою армію, будемо утримувати чужу – натівську, залишившись без зубів, у ролі пасивних педерастів. Хочеться утилізувати боєприпаси на тих, хто подібне проповідує. А щодо матерів, які занадто опікуються синочками, то варто їм пояснювати: у синочка більше шансів згинути для родини й суспільства, якщо не йти зовсім служити в армію. Бо такі боягузи частіше стають крадіями, наркоманами, педерастами, спиваються чи накладають на себе руки.

Почав за табір, а занесло… Звертаюся до всіх, хто може сприяти матеріально, інформаційно чи організаційно в проведені подібних заходів. Ми повинні взяти на себе також і роботу ДТСААФів із підготовки молоді до служби в армії, аби привити дітям реальні навички самооборони. Бо сьогодні ці діти – молочні зуби, завтра це будуть сильні і гострі ікла.

Завдячую всім, хто допоміг у проведенні й організації табору, а імена ваші оголосить ДАЖБОГ.

Богдан ІГНАТЮК, Житомир

* * *

Наші діти будуть наші!

«...щоб Ваші діти були Вашим майбутнім, то повсякденно дбайте, щоб у них був рідний шлях життя».
Лев СИЛЕНКО, МАГА ВІРА, 51.1

Після Купала, коли Сонце починає помаленьку скочуватися зі свого піку, молоді рунвісти тягнуться в літні табори.

Цьогоріч уже традиційний табір відбувся в Острополі поблизу Старокостянтинова на річці Случ. Але зараз ми хочемо розповісти про інший табір, а саме Військово-косацький духовно-тілесний табір, котрий уже вдруге проводили сумісно «Подих Волі» і житомирська громада «Оріяни» поблизу Житомирського військового полігону.

Нас дуже підвели цього року погодні умови: перед таборуванням була посуха, водойми обміліли, мало було ягід і грибів, а безпосередньо під час заходу надокучували часті дощі. Не виконали своїх обіцянок і керівники полігону, адже обіцяно було дати дітям постріляти зі справжньої зброї. Та, попри все, цей табір пройшов організованіше, змістовніше та й веселіше за тогорічний.

Прибуло на табір біля 20 молодих людей і дітей віком від 25 і аж до трьох років. Усі були «при справі» і всі залишилися задоволені, хоч і відчували після всього приємну втому в тілі.

	Сонце, повітря й вода

 

Пірнати чи не пірнати?

Місця тут чудові й майже незаймані! Є все: луги, ліси, джерела, ріка, ставок, глибокі холодні яри, трава по груди, скельні кручі і навіть справжній потужний водоспад. Після кам’яних джунглів города саме лише перебування в дикому царстві птахів і квітів є бальзамом на пригнічену цивілізацією душу, а коли навкруги побратими-однодумці, зріднені однією ідеєю, коли є можливість ненав’язливо й ніби граючись навчитися багатьом корисним у житті речам, про багато дізнатися самому й навчити інших, нарешті, знайти подругу чи друга, то це задоволення помножене на користь, а отже, виграш у квадраті!

Найперше, на таборі проводилися невеликі, але змістовні лекції для ознайомлення таборувальників із величним Ученням РУНВіри, а також Свягоси. Були й інші зайняття, зокрема, із в’язання вузлів, підйому-спуску по мотузці, практики виживання в природних умовах тощо.

Нічні пісні під гітару у виконанні р. Володимира Смотрителя

До нашого табору завітав був, що стало яскравою подією, відомий актор, автор-виконавець пісень під гітару, а одночасно й активний рунтато Володимир Смотритель. Він провів у нас змістовну Священну Годину Самопізнання, а потім допізна обдаровував нас своїми чудовими піснями – як старими, так і щойно написаними.

Навчання Бойовому гопаку

Дуже корисним для молоді виявився приїзд зі Львова, від Володимира Пилата учителя Бойового Гопака. І хоч він побув із нами недовго, проте ґрунтовно встиг познайомити таборувальників із цим бойовим мистецтвом косаків, заклав перші навики і дав відчутне тілесне навантаження м’язам, таке необхідне малорухливому городянину. Сподіваємося, що після цього ознайомлення не один з учасників табору зацікавився цим цікавим і таким необхідним у житті, відродженим нині косацьким єдиноборством.

А ще ми там ходили в походи – як по гриби, так і по рибу-раків, ходили ми до високих гранітних скель, а особливо всім сподобалися мандрівки до водоспаду з купанням під потужними струменями води.

Купання під водоспадом
А як вам раків половити?

Але кульмінацією нашого таборування стало святкування Дня Лицаря-Царя Святослава, до якого, власне, й був приурочений наш табір. День найславетнішого лицаря України-Руси ми відсвяткували тризною. Не в значенні хмільного застілля, як це устійнилося за християнства, а так, як воно було в первісному вигляді – у дохристиянські часи. Розбившись на три команди, ми провели захоплюючі змагання з футболу, перетягування линви, плавання, бігу, боротьби на колоді, підйому-спуску по мотузці, відтискання від землі та розпалювання вогнища. Цікаво, що в підсумку всі три команди набрали однакову кількість балів і, отже, як кажуть у подібних випадках, перемогла дружба. Цього ж знакового дня прийняв посвяту в РУНВіру молодий, але постійний наш таборувальник Владислав. І лише пізно увечері був святковий стіл на відзначення пам’яти Святослава Хороброго.

Футбольні баталії	Бої на подушках
Перед запливом	Підйом/спуск по мотузці
	Змагання з розпалювання вогнища

При кінці хочемо подякувати від імені організаторів усим, хто доклав свої сили до організації та проведення табору, а окрема подяка шеф-кухарю Юрію Келюху, який звалив на себе обов’язки приготування смачної й корисної кухні.

Сподіваємося, наступне таборування вийде ще цікавішим і змістовнішим.

Aнатолій ІВАЩЕНКО

* * *

Табір 11008 року Дажбожого

Цього року таборування відбулося з 5 по 15 липня. Хочеться поділитися своїми враженнями, враженнями людини, яка не тільки ніколи не була на рідновірських таборах, а й узагалі не знала на власному досвіді, що то воно таке «табір» і з чим його, як кажуть, їдять.

Погода сильно не балувала: то спека, то дощ. А взагалі, й це було би для мене нічого (гадаю інші учасники табору не так сильно переймалися зміною погодних умов), якби не малі діти, які були зі мною і вносили свої вагомі корективи у порядки табору. В усякому, разі для мене особисто. Якщо відкинути це, то загальне враження можна описати одним словом: «Чудово!».

День починався з молитви до Дажбога, підняття прапорів РУНВіри та «Подиху Волі» й пісні «У РУНВіри є ми...». Молитвою й піснею ми вітали кожен свій ранок і ніби казали: «Дажбоже, онуки твої вже прокинулися й тілесно, й духовно. Благослови нас на цей день».

Щоранку прорух і купання в прохолодній річці – для підняття тонусу й оздоровлення тіла. Прорух, а також двічі на день тренування з бойового гопака проводив спеціально запрошений учитель цього мистецтва. Звісно, не завжди хотілося починати день активною руханкою, але всі, зрештою, розуміли, що для того й табір цей, аби навчитися поборювати свої лінощі для подальшого активного життя.

Походи до водоспаду не тільки гарно піднімали настрій, а й, у той же час, добряче втомлювали, тому, із часом, не всі раділи від бадьорого заклику знову зробити марш-кидок у той бік. Врешті, влучна назва тієї місцини одним із побратимів поправила справу – «Великий Житомирський Каньйон» став популярним для відвідувачів місцем. Там було гарно не лише покупатись, а й половити рибу та раків – і не якось, а руками! Звісно, потім усе це з побратимами й посестрами дружньо з’їдалося.

Гоп-коло	Альпіністська техніка
Всеволода висвятили в РУНВіру	Ну, Кличко, постривай...

7 липня таборувальники відзначили День Лицаря-Царя Святослава. Відзначили тризною, тобто так, як і робили це наші Предки – провели великі змагання (аж 10 видів: футбол, перетягування линви, підйом і спуск по мотузці, плавання, біг, відтискання, перенесення вогню, розпалювання вогнища, навіть бої подушками і, нарешті, змагання на мужність) і довели, що є славна й вправна молодь у лавах рунвістів та їх прихильників. Змагалися три команди й переможці та найкращі гравці отримали цінні призи.

Пізніше окремо влаштували змагання зі стрільби з пневматичного пістолета. Шкода, але нас знову підвели військові з полігону і нам не довелося постріляти зі справжнього бойового автомата. Проте, на те були свої причини – на полігоні проводилися навчання і, отже, такої можливости цього року не випадало. Проводилися відпрацювання тактики масових вуличних протистоянь (гоп-кола, гоп-лави тощо), а також основ альпіністської підготовки, роботи з мотузками і в’язання вузлів. Думаю, всі, хто цього року побували на нашому таборі, змужніли, підросли та зміцніли у своїх переконаннях. Адже не тільки фізичні вправи практикувались, а й лекції на тему РУНВіри, а ще дружні та щирі розмови на теми суспільства, політики й основ світогляду. Увечері були пісні, забави та жарти.

Цікаво й те, що табір найперше започатковувався для молоді від 7 до 25 років, але цього року були всі: від 1,3 року до 45-ти. Та, незалежно від віку, задоволені були всі, бо кожен знайшов собі заняття до душі. Що важливо, хлопці й дівчата отримали незабутній досвід чергування на кухні та приготування їжі в польових умовах. А найменший Воїслав за тиждень спартанських умов дійсно подорослішав і відмовився від пляшки із соскою на користь чашки.

Скуштуймо раків

І особливо хочеться відзначити, що цього разу обрядово до лав рунвістів забажало приєднатися кілька молодих людей. Але освячувати молодь, яка не досягла 16-ти років можна тільки зі згоди батьків, до того ж потрібно підібрати святинного тата та святинну маму. Тому, зі згоди батька, який теж був на таборі, освятили тільки одного юнака. З чим його хочеться ще раз привітати й побажати рости сміливим, вправним і вірним РУНВірі та її Законам Правильного Життя. На честь цієї важливої події було влаштовано святкову вечерю. До речі, всі таборувальники щиро дякують кухарю за його важку працю біля казанів і невичерпну фантазію у важливій справі: нагодувати природними та корисними стравами втомлену походами та тренуваннями молодь.

День закінчувався молитвою, опусканням прапорів і піснею. Славні онуки Дажбожі йшли спочивати. Адже завтра буде ще один насичений подіями день.

Тиждень мого з дітьми перебування у таборі промайнув непомітно. І вже не хотілося їхати, коли прийшов час. Гадаю, що всі із сумом покидали табір із надією в серці повернутися сюди наступного року. У всякому разі, знаю точно, більшості учасників хотілося, аби такий табір тривав хоча б два тижні і був насичений ще більшими подіями, змаганнями тощо. Задумки про вдосконалення є, а отже, з кожним роком буде все краще й краще. У це щиро віриться, тому, мабуть, так і буде. Багато людей з різних причин не потрапили до табору – їм варто налаштуватися на наступний рік і не боятись тимчасових труднощів і перепон, які можуть зустрічатися на шляху. Врешті-решт, життя не може бути прямою і рівною дорогою. А цей табір якраз і започаткований для того, аби навчити молодь гідно долати перешкоди, власні лінощі і переборювати незбориме.

Хотілося б побажати усього найкращого всім, із ким познайомилася на таборі.

До зустрічі на таборі 11009 року Дажбожого!!!

Рідна ІВАЩЕНКО

* * *

IV Косацький духовно-тілесний табір молодих рунвістів

Цьогоріч дитячо-молодіжне косацьке таборування вийшло ще цікавішим і змістовнішим, ніж будь-коли. Головним чином тому, що на збори прибув сам Верховний Учитель Бойового Гопака Володимир Пилат. Він особисто показав таборувальникам як основи свого стилю, так і нові розробки й реконструкції власної системи бойових мистецтв, зокрема, ази роботи з палицею. Усі, хто пройшли цей вишкіл, із достоїнством оцінили простоту, ефективність і практичність такої зброї, як звичайний патик. Сподіваємось, що таборувальники захопилися Бойовим Гопаком і будуть надалі його ґрунтовно освоювати.

Дуже цікавими були й лекції, які читав Володимир Пилат – про мистецтво Бойового Гопака, про те, що ж українцям треба робити, аби стати господарями на своїй землі, як жити так, аби нашим унукам не було соромно, що вони українці, як відмовитися від шкідливих звичок і набути корисні та багато-багато іншого. Нагадаємо також, що пан Володимир, до всього, був на початку 90-х першим головою рунвірівського ОСІДУ в Україні і йому було чим поділитися про історію Нашої Віри.

Іншою важливою відмінністю цьогорічного таборування була строга дисципліна й порядок у таборі, який забезпечив керівник табору побратим Воєслав. Дехто спочатку був цим незадоволений, однак потім усі зрозуміли, що це робиться зовсім не для того, аби когось принизити чи образити, а тому, що на таборуванні має бути так і не інакше. Адже ми виховуємо нових українців і вони не повинні нести у майбутнє всі наші традиційні вади, такі як: неточність, непокора старшині, обважнілість, лінивство, невідповідність слова й діла тощо.

Як і на минулих таборуваннях програма була цікавою і насиченою, як для дітей, так і для молоді. Були цікаві лекції про основи світогляду рунвіста і духовна практика, були походи в царство незайманої чудової природи, були заняття з в’язання вузлів, була альпіністська і спортивно-мандрівницька техніка, була стрільба із пневматичної зброї. На День Лицаря-Царя Святослава були організовані традиційні лицарські змаги, де косаки й косачки помірялися один з одним силою своїх молодих тіл у десяти видах змагань на честь найбільш шанованого рідновірами володаря України-Руси. І було цього разу, як і на минулих зборах, багато іншого цікавого, що спонукає учасників щороку повертатися в цей самий час на це саме місце – мальовниче узлісся з високою травою біля Житомирського військового полігону.

Хоча надалі є думки проводити таборування і в інших місцях, зокрема, в горах Карпатах, про що зараз думають організатори.

Залишився, щоправда, і неприємний спомин, пов’язаний з таборуванням. Це те, що багато людей дзвонили, морочили голову, мовляв, ось вже зараз відправляємо дітей, зустрічайте..., а потім виявлялося, що є тисяча надважливих причин, аби таки не відправити дітей до нас. Тому надалі велике прохання, коли не маєте великого бажання відсилати дитину, то, будь-ласка, не турбуйте нас даремно...

Нарешті, хочемо красно подякувати рунвістам, які нам посильно допомогли грішми: а це наш щорічний спонсор Олег Клименко, а також Ант Дорошенко. Хочемо запевнити потенційних жертводавців, що пожертви на наше рунвірівське таборування – це камінці у підмурівок майбутньої Великої України!

Іван ПРИЛУЦЬКИЙ

* * *

ШЛЯХ РЖІСА

«... мають прийти зі світу рунвістів Рішителі Життя і Смерти, тобто ржіси. Народ, побачивши подвиги ржісів, самозвеличиться. Народ не може жити без великих синівських подвигів. Він подвиги обожнює і ними наснажується. Чим більші синівські подвиги, тим більша енергія і віра народу. Там, де немає великих синівських подвигів, народ стає кволим».
Лев Силенко, МАГА ВІРА

Прикро, проте зараз в колах українських патріотів стало модним за першого ліпшого приводу (а часто й без нього) оплакувати стан української армії та звеличувати військову міць ворогів Батьківщини. Така тенденція не оминула й деяких рунвістів. Наші Збройні сили справді перебувають у жалюгідному стані й навряд чи зможуть протистояти ймовірному загарбнику, з цим не посперечаєшся. Але давайте пригадаємо, що саме Лев Силенко заповідав нам робити в такому становищі? Голосити і посипати голову попелом від власної безпорадності?! Сльозами вторжника не заллєш! Учитель, на сторінках Святого Письма МАГА ВІРИ, чітко та ясно сказав кожному українцю, що він, у першу чергу, має сам, особисто, дбати про безпеку рідної землі. Для цього, повсякчас, вишколювати свій дух і тіло. Тільки таким чином ми зможемо зберегти Україну за теперішніх дуже складних умов. Саме тому минулого літа, як і три літа перед тим, сповідники Рідної Української Національної Віри (Молодіжне Братство Оріїв «ПОДИХ ВОЛІ») провели на поліських теренах Косацький духовно-тілесний табір.

Тривав вишкіл десять днів – з 5 до 15 липня. Щоб здобути безліч корисних навичок для боротьби з ворогами Батьківщини та просто для сучасного повсякденного життя, до табору з усіх куточків України з’їхалися близько тридцяти молодих людей, з яких було сформовано 3 рої. Керівник табору відразу ж ознайомив їх з попередньо схваленим розкладом. Такий поділ, як й інші особливості, про котрі йтиметься згодом, були для учасників вишколу певною несподіванкою, тому що цього року провід «Подиху Волі», у зв’язку із загостренням зовнішніх та внутрішніх загроз, ухвалив рішення про наближення табірного життя до військових загальників. Учасники вишколу із завзяттям сприйняли нові дещо ускладнені умови побуту і тренувань.

Жили юні захисники Вітчизни у двохщогловому армійському наметі. Їжу готували заздалегідь визначені чергові у великому казані. Молитва незмінно передувала трапезі. Перед кожною новою вправою відбувалося загальне шикування, під час якого керівник табору повідомляв ройових про майбутнє завдання, висловлював подяки та справедливо карав винних кількома десятками відтискань. Протягом ранкового та вечірнього шикувань врочисто виконувалася пісня «У РУНВіри є ми, наші очі...» Коли з яруг починав підніматися густий опівнічний туман, біля яскравого вогнища на варту заступала зміна чатових, що пильнувала спокій побратимів та посестер аж до самого ранку.

Наближення вишколу до воєнізованих умов наклало відбиток й на заняття, що пропонувалися його учасникам. Так мистецтво Бойового гопаку приїхав викладати сам Верховний Учитель Володимир Пилат. Допомагав йому учень з дев’ятирічним стажем – Юрій. Тренуючись у майстрів такого рівня навіть за декілька днів неймовірно зростаєш як тілесно, так і духовно. Протягом таборування Володимир Степанович показав деякі вправи та прийоми, котрі невідомі більшості його звичайних учнів. Адже засновник стилю Бойовий Гопак був першим очільником РУНВіри в Україні, тож, по-особливому довіряє та вірить у рунвістів. Провід «Подиху Волі» надзвичайно зацікавився цим істинно українським єдиноборством та вже досяг попередньої домовленості про тісну співпрацю з Міжнародною Федерацією Бойового Гопака. Після тренувань, проведених під керівництвом Володимира Пилата, розумієш, що саме задля таких миттєвостей і варто жити справжньому бійцю.

Бойовий гопак вдало доповнили стрільби з пневматичних пістолета та гвинтівки, метання ножів. Також під час вишколу таборувальники вправлялися в організованому захисті при проведенні масових заходів (мітингів, демонстрацій), взаємодії у лаві, колоні. Традиційними вже стали тренування з альпінізму, зав’язування вузлів.

Сьомого липня молоді рунвісти, як належить, відсвяткували День Лицаря-Царя Святослава Завойовника – змагалися в боротьбі, перетягуванні палиці, бігу, плаванні, футболі, «кінному» бою, розпалюванні вогнища. День пройшов насичено та цікаво. Приємно, що молодь знову бере за взірець подвиги рідних володарів, забуває зайшлих «авторитетів», і з іменем Святослава Хороброго на вустах бореться за перемогу в ратних змаганнях.

У години відпочинку таборувальники збирали ягоди та запашні трави для лікувального чаю, купалися в озері, грали в українські народні ігри, ввечері перед відбоєм співали пісень біля вогнища. Під час вишколу був проведений одноденний похід на водоспад, протягом якого молоді бійці побували в усіх кліматичних зонах України – природа Полісся вкотре здивувала красою та різноманітністю.
Втішно відзначити, що близько половини таборувальників були ще не освяченими в Рідну Українську Національну Віру, проте приязно сприймали науку Лева Силенка, з котрою їх ознайомлював духівник протягом лекцій та Священної Години Самопізнання, співали рунвістських пісень та молилися разом з освяченими. Неабияку зацікавленість до вишколу проявили й місцеві жителі, деякі з них навіть узяли участь у тренуваннях. Будемо вірити – всі вони стали на шлях української національної самобутності та незабаром доєднаються до великої рунвістської сім’ї!

Підсумовуючи сказане, можна зробити однозначний висновок – вишкіл удався. Більше того, рівень проведення цьогорічного таборування був незрівнянно вищий за всі попередні. Це стало можливим саме завдяки наближенню таборового розпорядку до військових загальників, що посилило дисципліну та зробило його більш цікавим і корисним.

Наостанок, я прошу ще раз перечитати епіграф до цієї статті, й усвідомити, що місце справжнього рунвіста та й просто патріота своєї Батьківщини за теперішніх складних умов для її державності не вдома на дивані, і навіть не на роботі, а в таких ось косацьких духовно-тілесних таборах, тим паче – десять днів відпустки на рік можна вициганити бодай і в найзлішого роботодавця. Адже всі ми чудово розуміємо, що часу для реформування Збройних Сил наша країна вже просто не має. У випадку зовнішньої чи внутрішньої агресії не на армію, а на народ ляже головний тягар збереження цілісності України. Якщо вже справді немає жодної змоги приїхати на вишкіл особисто, то літо – час дитячих канікул, відправляйте до табору дітей, онуків, радьте це робити знайомим. Провід «Подиху Волі» гарантує, що вони цікаво та корисно проведуть там час і знайдуть свій ШЛЯХ у житті.

Слава Дажбогу! Слава Його Пророку Леву Силенку! Слава Дажбожій Україні!

Святослав ВОЙТКО

* * *

НАШЕ ЛІТО

(про Таборування-11010)

На водоспаді Гуркало

У серпні 11010 р.Д. Братство Оріїв «Подих Волі» провело чергове таборування. Цього разу було вирішено змінити звичну Житомирщину на загадкові Карпати. Нове місце надало непередбачуваності всім подіям, що трапилися протягом вишколу. Як і завжди, вдалося далеко не все із запланованого, проте після його завершення стало зрозуміло – ми спромоглися на якісно новий рівень.

Сьомого серпня ті рунвісти, хто ще не остаточно зрісся з домашнім диваном і виконує науку Лева Силенка, крім слова, ще й ділом, зібрали наплічники й виїхали до Карпат, щоби взяти участь у П’ятому косацькому духовно-тілесному таборі. Адже перед телевізором не перевіриш свою силу та відважність, на кухні не подивишся на сотні тисяч зір і не скуштуєш кулешу з димком, у ванній не відчуєш бадьору прохолоду гірського водоспаду. Лише в умовах вишколу розумієш, на що здатен насправді, лише тренуючи свої дух і тіло у польових умовах, повернувшись до міста, зможеш гідно постояти за себе і свої переконання.

Проведення Свягосу	Альпіністські заняття

Намети розташували поблизу водоспада Гуркало, недалеко від села Корчин Сколівського району. Табір оточили горді карпатські височини. Зовсім поряд незаймані води несла в далечину стрімка річечка. Від початку вишколу, його учасники за власним бажанням поділилися на чотири категорії: воїни, обозні та відпочивальники, в окрему категорію було виділено також духівництво. Воїни ходили постійно при зброї, охороняли табір удень і вночі, обов’язково відвідували всі тренування та жили за суворою військовою дисципліною. Обозні займалися господарством, їхнім головним завдання було нагодувати побратимів і посестер. За вільним графіком вони могли відвідувати й різноманітні заняття. Відпочивальники ж самі вирішували, що і коли їм робити, проте і організаційний внесок сплачували дещо більший. Духівники ж проводили Священні Години Самопізнання, читали лекції, відповідали на запитання про рідне богорозуміння.

А запитань було чимало, оскільки на вишкіл приїхали члени багатьох націоналістичних організацій, серед яких значну частину склали й несповідники РУНВіри. Та це пішло тільки на користь – спілкування постійно проходило у жвавих обговореннях найцікавіших питань. Усі учасники погодилися, щоби над табором майорів лише один прапор – синьо-жовтий стяг ОСІДУ РУНВіри. Виокремлення обов’язків за чіткими категоріями вони сприйняли з ентузіазмом. Забігаючи наперед, варто зазначити – це було надзвичайно вдале нововведення, жоден вишкіл до цього не вдавалося організувати настільки динамічно, цікаво, чітко та злагоджено.

Переправа через річку

Починався день о восьмій ранку. Шикування, прорух, водні процедури з купанням у водоспаді, сніданок, далі – наставав час тренувань. Розпорядок заздалегідь таборувальникам не оголошувався. Таким чином ми намагалися досягти ефекту несподіванки та, наскільки можливо, наблизити вишкіл до реальних мілітарних умов. Бойовий гопак, різні види стрільб, спаринги, техніки володіння палицею, орієнтування на гірський місцевості та скелелазіння – ось неповний перелік корисних для тілесного й духовного здоров’я вправ, через які пройшли таборувальники. Кількість тренерів і спеціалістів з різних галузей, котрі читали післяобідні лекції, порівняно з минулими вишколами, помітно зросла. Вдалося максимально наситити проведений час цікавими подіями і звершеннями.

З власного досвіду скажу, що дві години у нічній карпатській росі, пролежаних із диверсантським завданням за солодкою справою вистежування вартового, для дієвого молодого рунвіста важать більше, ніж усі розваги, котрі він може знайти для себе в місті протягом місяця. Як радісно ставало від розуміння досягнутої мети, коли весь табір б схоплювався за тривогою, а прапор було вже захоплено твоїм загоном. Ця і ще кілька теренових ігор зробили вишкіл несхожим на всі попередні.

Навчання зі стрільби

Польову кухню, частина припасів для якої здобувалася серед гірської природи, тут описувати немає сенсу. Адже для перерахування всього різноманіття її смаків та ароматів не вистачило б і десяти сторінок. Вовчий апетит, створений численними тренуваннями, посилював задоволення від оригінальних страв, бездоганно приготованих умілими кухарями. Пили цілющу кришталеву воду з гірської річки. Вона ж слугувала і ванною, в якій можна було знайти прихисток навіть посеред найспектонішої днини.

В кінці вишколу, шістнадцятого серпня, таборувальники з наплічниками пройшли маршрут, довжиною в майже сорок кілометрів. З Корчина вони піднялися на найвищу гору Львівської області – Параску. Далі рушили в Сколе, де й сіли на потяг до міста Лева. У всіх, без сумніву, залишилися тільки найкращі спогади про цю літню пригоду, й кожен, дивлячись з перону на величні Карпати, згадував, що він зрозумів, чого навчився і з ким потоваришував протягом чергового косацького духовно-тілесного табору молодих рунвістів.

Вузли теж не завадить знати

Маючи за спиною досвід подібних вишколів, у місті почуваєшся надзвичайно впевненим у своїх силах, почуваєшся господарем на своїй землі. Відчувши хоча б раз дружній тиск у лаві, міцність рук товариша на непевних гірських стежках, щирість неквапливої розмови біля нічної ватри та пристрасть повстанської пісні, знаєш – по всій Україні в тебе є десятки побратимів і посестер, які не зрадять у відповідальний момент, які будь-якої миті готові стати разом з тобою до боротьби за Велику Українську Державу за Могутність Української Нації. А де є згуртованість і праця задля спільної мети між українцями, там Святий Дух Нації – Дажбог веде нас до перемоги!

Слава Дажбогу! Слава Учителю і Пророку Леву Силенку! Слава Дажбожій Україні!

Святослав ВОЙТКО

* * *

Хода проти засилля іммігрантів

	1 Травня у Києві поряд з виступами ліваків різних відтінків відбулася і демонстрація здорових сил, котрі виступають проти неконтрольованої міграції в Україну азіатів та африканців. Похід організували Українська Національна асамблея та Українська Націонал-трудова партія; в ньому взяли участь також інші сили і, зокрема, наш «Подих Волі». Ми – біля 1000 чоловік переважно молодих хлопців та дівчат – пройшли колоною, скандуючи свої гасла, від пам’ятника Кобзарю, по Хрещатику і до майдану Незалежности, де провели мітинг на захист інтересів українців в Україні. Було виголошено, що ми нічого не маємо проти інших народів, які живуть на своїй власній землі, ми чекаємо їх усіх у гості, проте потім: «До побачення. Їдьте додому!» І Уряд України повинен поставити залізну завісу для мігрантів, а не виконувати шкідливі для національних інтересів указівки американських покровителів чи Ради Європи.

* * *

Вони випробовують наше терпіння

Звертаємо увагу наших читачів, що на Майдані Незазалежности в Києві торгує з лотка такий собі дід Іван. Торгує та й торгує, продає, до речі, гарні перчені книжки і вважає сам себе язичником-багатобожником, а РУНВіру – ніби конкуруючою конфесією. Все начебто і нічого, кожен на це має невід’ємне право, але одного разу закінчилися у діда теологічні та світоглядові аргументи проти РУНВіри і надумався він РУНВірі насолити. Та й почав кожному, хто до його «лавки» підійде, розповідати всіляку гидоту про РУНВіру та про Учителя, а в кінці повідомляти, що Силенко – жид і на підтвердження цього має «документа», котрий у нього «вдома лежить». Але, відмітимо, що старий паскудник при цьому продає МАГА ВІРУ і має з цього гешефт.

Найпростіше, звичайно, за ці «художества» блаженному послідовнику Шаяна пику порихтувти, оскільки по-хорошому, як виявилося, він не розуміє. Однак кажуть, що цей дід у свій час сидів за Україну в совіцьких таборах і тому якось рука не підіймається. Поки що...

Але у зв’язку з цим хочемо попередити всіх, хто розповсюджує про РУНВіру та її пророків непідтверджені чутки: всі паскудники будуть методично заноситися до чорного списку, а згодом, можливо, матимуть неприємнощі, за які потім доведеться на самих себе і кивати.

Бо на все, зазвичай, приходить час розплати.

Щиро ваш, «Подих Волі»

* * *

Не дозволимо нищити українські святині!

З 28 червня до 9 липня дев’ятеро рідновірів різних конфесій із Запоріжжя провели в Києві відчайдушну акцію голодуванняя на захист острова Хортиця (проти будівництва через острів нового мостового переходу). Адже ніякі протести на місці ні до чого не привели – місцева влада, поклоняючись своєму божку Електорату, готова затоптати і одягти в бетон одну з найвизначніших святинь України.

В столиці відбулися зустрічі і переговори голодуючих в Секретаріаті Президента, у Верховній Раді, пройшли перемовини з Міністром охорони природи Павлом Ігнатенком. За власний кошт запоріжці провели дві пресові конференції в УНІАН.

Цей крок наших братів-рідновірів, безумовно, достойний подвигу РЖІСа, адже вони ризикували своїм здоров’ям, рятуючи Українську землю для наступних поколінь. В результаті Президент таки видав розпорядження про призупинення робіт, аби розібратися у місячний термін.

Однак, це ще далеко не перемога, бо, як стало відомо, розпорядження не виконується і роботи тихцем продовжуються. А, отже, боротьба за Хортицю проти влади безбатченків і хапуг триває.

У розвиток теми хочемо повідомити, що роботи подібного характеру для рідновірів предостатньо по всій Україні, а особливо навкруги мегаполісів. Зокрема, невелику ділянку іншої святині Українців – Дніпра – ще поки живого, не затопленого рукотворними болотами, в районі Києва буде знищено. Якщо громадськість не скаже своє вагоме слово. Адже жирні коти, обікравши нас з вами, зараз вкладають величезні кошти в землю під забудову і приватизують унікальну заплаву Дніпра в районі Козина – Конча-Заспи. Земля там на чорному ринку коштує зараз від 15 до 25 тис. $ за сотку. Ці кошти осідають тепер, у вигляді хабарів в кишенях різноманітних чиновників – від голови селищної ради Козина до чиновників облради і київських центральних чиновників.

Заплаву Дніпра методично знищують: висушують, споруджують дамби, засипають шаром піску, одягають в бетон тощо, що завдає непоправної шкоди Природі та порушує водообмін. І хоча намив піску зараз Держводгоспом і Мінприроди ніби заборонено, проте земснаряди працюють вдень і вночі – засипаються не лише береги, а йі острови! І дивну позицію невтручання з цього приводу займають Президент і Прем’єр-міністр, хоча і знають про цю проблему.

Якщо дика забудова берегів Дніпра піде такими темпамиі далі, то скоро не можна буде і підійти до берега, щоб покупатися – доведеться хоч з мосту скакати!

Даємо телефони для додаткової інформації на цю тему, а також для людей, котрі хочуть допомогти в справі спротиву нищенню Природи: 8–097–100–04–73 та 8–067–969–19–79.

Якщо не ми, рідновіри, то хто займеться порятунком українських святинь?

На світлині: засипана піском заплава Дніпра (вигляд з висоти пташиного польоту)

РЕДАКЦІЯ

* * *

Про Героїв і «героїв»

«Щасливий народ, який має своїх героїв» – сказав колись один філософ. «Нещасний народ, який потребує героїв» – заперечив інший. Хто ж правий? З давніх-давен люди шанували, прославляли тих, хто, переступивши через інстинкт власного збереження, клав життя на вівтар розвою Роду, їхні імена передавались з покоління в покоління, слугуючи прикладом до наслідування. «Подвиг – вічно молода краса людини. І той, хто своє життя збагачує подвигами, завжди душею молодий. Подвиг кличе до нового подвигу, природно стимулює людину, зміцнює енергію її невронів, збагачує її емоції» (Лев Силенко, Мага ВIра). Сьогодні, наприклад у США, ЗМІ досить часто, навіть штучно, конструюють образи героїв – «захисників свободи» з окупантів Іраку, Афганістану. А чого лише вартий голлівудський культ героїв-суперменів. Як на мене, символом поразки комуністичної системи стало поширення цього культу в СРСР в кінці 80-х. Молодь ще приймали до комсомолу, виховували на прикладах Зої Космодем’янської, Олександра Матросова, але в кімнатах висіли плакати Сталоне і Шварценегера.

Окупанти завжди прагнули спотворити свідомість окупованих народів, підмінити їхні цінності своїми. Москвинські загарбники знищували борців за Україну, нищили і паплюжили пам’ять про них, від проголошення анафеми Івану Мазепі до підриву пам’ятників Степану Бандері.

Кучмівський режим, який дискредитував все, чого торкався, девальвував і звання «Герой України». З 1998-го року, коли було засноване це звання, до кінця правління Кучми, його удостоїлись 124 особи. З них одиниці – справді достойні, «подвиги» інших, переважно директорів усіляких фірм, залишаються невідомими. Натомість справжні герої, ті хто проніс відданість українській ідеї крізь тюрми і заслання, залишались в тіні, та й не могли прийняти нагороди від злочинного режиму.

На щастя, нині справедливість починає торжествувати. Нещодавно Президент Ющенко надав звання Героя України Левку Лук’яненку, який своїм подвижницьким життям давно заслужив його. Невідомо, правда, наскільки комфортно почуватиметься Левко Григорович 125-м у цьому списку. Очевидно, необхідно переглянути і прочистити усі ці «геройські» шеренги.

Втім, історія усе розставляє по своїх місцях. В пам’яті народній залишаться героями ті, хто боровся за його права і свободу, незалежно від указів і постанов, а не ті, хто купив звання чи одержав його за якісь сумнівні заслуги.

Українцям не потрібно вигадувати героїв, кожна сторінка нашої історії рясніє видатними постатями. Наше завдання – бути достойними їх, продовжити їхню справу. Слава Героям!

Руслан ПИЛИП’ЮК, «Свобода», Володимир-Волинський

* * *

Чи зможуть батьки захистити своїх дітей від викладання в школі «Етики віри»?

Це не риторичне запитання, це проблема, котра виникне, починаючи з 1 вересня 11005 року, для всіх небайдужих батьків, яких турбує питання релігійного виховання їхніх дітей. Якби виховання духовності провадилось в недільних, приходських чи інших недержавних школах, то в суспільстві не виникало б таких палких дискусій на цю тему. Виникає запитання, якою етикою користуються японці, китайці, індуси та інші народи, які населяють Земну кулю. Звісно що не християнською, бо кожен народ за час свого існування виробив своє бачення проблеми духовності і на основі велетенського масиву цих знань людство утвердило універсальну систему загальнолюдских цінностей, ту систему, яка увібрала весь досвід людства і християнська складова є лише невеликою частиною від загальної. І тому дивує, чому в державі відсутня програма, яка б увібрала світовий досвід з цієї проблеми і за основу взяла б весь глибиннй пласт духовного життя українців включно з дохристиянським. Але в даний момент держава задекларувала і готується до впровадження з нового навчального року предмету «Етика віри» в шкільну програму.

В державі проживають українці не тільки юдео-християнського віросповідання сотень конфесій, але і рунвісти та інші громадяни для яких християнізм не є духовним символом в житті. Якщо влада справді декларує демократичні цінності і готова до поліпшення духовного клімату в державі, це питання необхідно взагалі зняти з порядку денного, що зніме напругу в суспільстві.

Але декларований демократизм влади виявився фікцією, адже коли Міністерство освіти України проводило круглий стіл з обговорення цієї важливої, на їхню думку, теми, організатори забули запросити до обговорення представників всіх інших віросповідань, окрім християнських.

На жаль, ЗМІ не можуть подати правдиву і неупереджену інформацію з цього приводу, бо самі до кінця не знають дійсної конфесійної ситуації в Україні, або черпають її із захристиянізованих джерел.

Тому батьки, які вирішили не лишатись осторонь цієї проблеми, можуть і повинні в школах з’ясовувати, як буде викладатись цей предмет. Також знати, чи небажання батьків і, отже, неприсутність їхніх дітей на цих уроках не зашкодить у набутті знань з інших предметів. А найголовніше, вимагати щоб предмет «Етика віри» був факультативним, що не вимагає обов’язкового його вивчення в школі. Така активність батьків повинна на початках охолодити тих державних діячів, які бездумно і запопадливо хапаються за виконання необгрунтованих і шкідливих для українського суспільства рішень. Активність батьків є запорукою усвідомлення державними інституціями, що ця проблема не спущена на гальмах і в суспільстві назріває занепокоєння нахабним втручанням юдео-християнізму в державні справи України.

РАТИСЛАВ

* * *

ЦЕ – РЕЛІГІЯ СИЛИ

Життєздатність є й буде головною духовною категорією. Духовним є тільки те, що робить людину життєздатною й витривалою. Духовність проявляється в непримиренності до обставин і в незалежності від них. Якщо ти рідновір, то в тебе є все для того, щоб вижити. Навіть втрата здоров'я для рідновіра не є причиною для духовного занепаду. "Сильному тілом – слабкий дух не личить, сильний духом матиме тіло, яке забажає". Духовність проявляється в безжалісності до тих, хто витісняє тебе з твого життєвого простору. Убивство ворога є високоморальним і високодуховним учинком. Не залишай за собою ворогів. В тебе за спиною повинні залишатись або друзі, або трупи. Високодуховним є не забувати і не прощати зло, вчинене тобі й твоєму народу, інакше зло знову повернеться до тебе. Високодуховним є захоплення для свого народу якнайбільше місця під сонцем. Усе, що не дісталось тобі – дістанеться ворогу й зміцнить його. Високоморальною є непримиренність до тих, хто сповідує погляди, що суперечать інтересам твого народу. "Хто не з нами, той проти нас".

Мій народ – це самодостатня культура зі зрозумілими, логічними звичаями, котрі він не проміняє ніколи. Я передам ці звичаї своїм дітям як непідробні гуманітарні цінності, на відміну від "загальнолюдських" псевдоцінностей Заходу. Втручання в духовність мого народу, нав'язування чужовір'я є проявом агресії і повинно якнайжорстокіше каратись. Це – релігія сили. Нам потрібна сила, ми занадто довго користувались релігією слабкості. Вона привела мій народ до вимирання. Людина стає рабом тільки коли сама хоче цього. Саме тому нам нав'язують покаяння й примирення з ворогами, щоб ми не зробили цей вибір, бо у відкритому бою нас ще ніхто не переміг. Нас вважали рабами німці, нас хочуть бачити рабами америкоси, нас обертають у рабів жиди і їхні прислужники в уряді. В Україні будується Нова Хазарія, де рабами-українцями торгують пани-юдеї.

Людину можна зробити рабом, але не можна зробити паном. Це не вибір людини, а вибір Природи. Ніяких причин для рівноправності Природа не знає. Зрівнювання в правах усіх без винятку є бездуховним, небезпечним і є способом руйнування будь-якого суспільства.

Рід – найбільш доцільна форма організації людських індивідуальностей. Космополітизм (безріддя) руйнує в першу чергу системність родових пріоритетів. Рід – це накопичення й використання біологічно й соціально корисного. Саме тому мораль, традиції й віра народу безцінні, а його істини догматизовані. Наприклад, авторитет старшого.

Авторитаризм – форма природної організації й мислення в здоровому суспільстві. Коритись своєму вожаку – природна форма виживання. Він головний здобувач благ. Природний обов'язок керівника – в здобутті життєвих благ для свого народу. Добросердечний і поступливий – поганий керівник. Достаток народу є єдиним мірилом гарного керівника. Бідуючий народ є причиною для усунення керівника. Конфлікт зі старшим заявляє претензію на його місце і є виправданим тільки за слабкого керування. В усіх інших випадках крикунів і ворохобників потрібно нищити й переслідувати всім народом. Це – релігія сили. Раби не здатні до перемог, перемагають тільки вільні. Раб уявляє свободу, як право робити все, що заманеться і не коритись нікому. Вільна людина добровільно визнає зверхність над собою вибраного нею керівника і приймає обмеження, які накладає суспільство й авторитет керівника. Одностайність народу – визнання дійсних заслуг керівника. У такому випадку це панська система. Покора керівнику, незалежно від його значення для суспільного блага – ознака рабства.

Релігія героїв – міф. Міф є вільно викладеним ідейним принципом і відображає думку історичного авторського колективу, яким є народ. Тому істини, викладені в народних міфах і легендах, є більш вірними, аніж високомудрі писання сучасних істориків і суспільствознавців.

У нас відібрали історію – ми створимо свою, у нас нема майбутнього – ми візьмемо його в інших.

Не дозволяй себе убити. Ворога – убий.

Не дозволяй себе обікрасти. Злодія – убий.

Не бреши, бо твоя брехня обернеться проти тебе.

Не дозволяй себе обдурити. Шахрая – убий.

Не вкради, бо чуже є проклятим для тебе.

Здобич переможця не є вкраденим. Здобуте боєм – дорожче вдвоє.

Не довіряй ворогу й не будь із ним щирим.

Не накопичуй більше, аніж можеш узяти із собою в дорогу. Твоє тільки те, що при тобі, все інше відійде.

Поразка в бою не означає перемоги ворога. Ти програєш тільки тоді, коли визнаєш себе переможеним.

Не сумнівайся у своїй перемозі. Тебе можна убити, але перемогти – ніколи.

Не світ підкорює тебе, а ти підкорюєш і змінюєш те, що оточує тебе.

ГАТИЛО

* * *

Про владу речей

"Я хотів би розбити молотком на дрібні шматочки грецьку
колекцію Британського музею і підтертися Монною Лізою"

Кожен з нас живе у штучному середовищі. Кожен оточує себе предметами і радіє з цього. Бо це ніби дає якесь відчуття новизни в житті. І так ми живемо від придбання однієї речі до придбання іншої. Ти сидиш вдома, милуєшся своїми речами, дивишся на них, береш в руки і душа твоя радіє: в тебе щось є! А десь там, не за горами, тихо і невпинно іде життя, те життя, про яке ти тільки мрієш, загороджуючись цими предметами.

Ми часто насміхаємось з простих людей від землі за їхню обмеженість. А може це ми живемо обмежено? Наші предки жили повноцінним життям. Вони не поповнювали свій гардероб модним шматтям. Річ повинна служити довго і практично. Вони не трусилися над кожним предметом чи річчю, як ми тепер. В наших будинках повно барахла і ми боїмося його втратити. Ми самі створюємо собі ґрати. А чи може хтось з нас відмовитися від усіх цих умовностей? Я не кажу тут про життєво необхідні речі. Чи може хтось викинути ті чи інші предмети зі свого життя. Багато хто скаже – так! Але коли дійде до діла, то щось заболить, затисне всередині. Це твої хазяї, яких звуть "речами", скажуть "ні!" І ти знайдеш багато різних виправдань і обходів цієї ситуації. Все залишиш на потім, на час, який повинен все перетерти і перемолоти.

Все, чим ти тішився і гордився, буде з часом викинуте на смітник. Досить жити купівлею непотрібних речей. Можна придбати телевізор з плоским екраном, але він не замінить тобі тих місяців нудної, нецікавої праці, коли ти заробляв на нього гроші. Досить жити від купівлі однієї речі до іншої. Люди раби речей. Речі стали предметом культу. Культ речей створений, щоб утримувати моду на одному місці. Не можна іти вперед, тягнучи з собою барахло. Нести незручно, а викинуть шкода. А ми все більше і більше оточуємо себе предметами, які замінюють нам реальність. Ми читаємо книжки про різні часи і героїв, живемо і переживаємо це. Дивимось кіно і теж переймаємось ним. Слухаємо гарну музику, яка нам теж щось відкриває. Ми вже звикли бачити природу на малюнках і фотографіях, чи в оформленні різних творів. А коли опиняємось на природі, то нам чогось не вистачає, щось не те, немає того зворушливого моменту, як на малюнку, тієї одної неповторної миті, що нас так захопила. Мертвої миті. Насправді в природі нічого не стоїть на місці, все живе, все рухається. В природі нічого ніколи не повторюється і ніколи не можна побачити того ж самого моменту.

Хтось скаже, що мистецтво – це прекрасно, мистецтво допомагає жити, мистецтво пробуджує і відкриває душу. Мистецтво – наркотик для душі. Як кожний наркотик, воно спочатку приносить задоволення і нові відкриття, але з часом руйнує особистість. Мистецтво – це виродження. Мистецтво замінило нам життя.

Відколи розвинулась сучасна цивілізація, мистецтво відірвалось від життя. У наших цивілізованих предків мистецтво було органічною частиною повсякденності, воно не замінювало реального життя, а доповнювало його. Вишивки, якими захоплюємось, раніше не тільки прикрашали одяг, але були оберегами, а також письменами, які ми розучилися читати. Вишивки допомагали ідентифікувати незнайомця. У вишивках було вказано рід, соціальна каста, сімейний стан і т.д. Таким чином відбувалася первісна селекція. Ще й зараз в селах питають не: "хто ти?", а "чий ти?", "хто твої батьки?"

Первісні мисливці малювали на стінах печер не для того щоб прикрасити своє житло. Ці малюнки були енциклопедіями первісного життя. На них зображалися способи полювання, календарі, які допомагали спостерігати за змінами пір року і таке інше.

Всі ці новітні течії, рухи: "язичництво", сатанізм, націонал-соціалізм і інші – є сурогатами реального життя. Це тільки спосіб втекти від дійсності. В уявному світі кожен з нас герой. А ти стань героєм насправді. Потрусити патлами і повищати на концерті улюбленої групи, походити з транспарантами по вулиці, розмалювати стіни, пострибати і поспівати на шоу, які влаштовують християнські секти – це не круто. Відмовся від речей, від будинку, від престижної роботи і спробуй пожити у злагоді з природою: поспати біля вогнища, споживати тільки те, що ти збереш чи вполюєш. Хай не надовго, на кілька днів, і ти вже не зможеш без цього. Весь свій вільний час ти будиш проводити на природі. Тоді ти навчишся цінувати інші речі. Ти навчишся відрізняти потрібне від непотребу. Зручний і практичний одяг та взуття, просту і здорову їжу і такі ж прості і здорові почуття. Тобі будуть здаватися смішними декадентські роздуми про творчість Леонардо да Вінчі чи музику Хіндеміта.

Мертві давно в могилах. Історія пишеться зараз. Ми – повинні творити по-іншому. Але спочатку треба прибрати уламки минулого, які нам заважають. Вибухівки в музеї – це наш вклад в культуру. В минуле не можна повертатись. Майбутнє не повинне бути повтореним. Ми повинні пам'ятати минуле, щоб не повторити його помилок. В майбутнє треба іти новими шляхами

ЛЕЛЕКА

* * *

Вони шматують Україну

Спостерігаючи цей весняний сплеск активности наших політиканів, задаєш собі ряд таких питань. А чи відають вони, що творять? Чи мають уявлення вони, що таке Україна і куди їй іти? Чи чули вони щось про Національну ідею? Питання ці залишаються риторичними...

Дві сили, і одна з них приховано промосковська, а інша відверто прозахідна, завзято рвуть Україну на дві частини, не задумуючись про наслідки. Історія вчить тому, що вона нічому не вчить. Нова Руїна знову на порозі, а горе-політикани, вирячивши налиті кров’ю очі, нікого й нічого не слухаючи, тягнуть кожен у свій бік.

Ці круторогі бики, яких каламутний час виніс на вершину влади, внаслідок своєї простоти душевної не відають того, що Україна знаходиться на розломі аж трьох цивілізацій: Західної, Руської і частково Ісламської. І це розташування не провіщає жодної стабільности, адже лінія поділу проходить по тілу самої України, це розташування обіцяє бурі, катаклізми і кров. Цивілізації можуть розшматувати Україну на два-три уламки і, проковтнувши, переварити. Але таке розташування дає Україні ще й унікальний шанс.

Якщо українці зуміють зорієнтуватися в даній обстановці перехресного тиску цивілізацій, зберуть свою волю в єдиний кулак, то можуть породити свою осібну самобутню Українську цивілізацію. Дивлячись на нашу нинішню пацифістсько-безхребетну Україну, може здатися, що ймовірність такого нового цивілізаційного вибуху дорівнює нулю. Проте ми знаємо з історії, що було чимало випадків, коли все карколомно змінюється на протязі одного-двох поколінь. Тому шанс Україна таки має і від нас із вами залежить, як ми ним скористаємося.

Для втілення цього задуму, найперше, потрібно сформулювати чітку Українську ідею, а потім дружно, так би мовити, взятися за її впровадження. Ця ідея має бути рівновіддаленою обом берегам Дніпра, але, одночасно, зрозумілою і Львову, й Донецьку. Ідея, яка буде ближчою одній зі сторін і дальшою іншій, не буде інтегруючою ідеєю, а може стати й роз’єднуючою. Україна можлива лише Соборна, обидві її половини надто різні, але вони доповнюють ціле і без однієї якоїсь частини Україна буде недоробленою, ущербною, тобто калікою.

Але цього, нажаль, поки що українці не в змозі збагнути – ані на заході України, ані, тим більше, на сході. Бо коли західняки і уявляють собі яку-не-яку національну ідею (вона доволі проста – українська мова плюс інтеграція в Європу, а та вже нам мусить допомогти), то «ідея» східняків – щось на кшталт лише «шоб харашо жить...».

Тобто якісь зачатки Національної ідеї є у західняків ( та інших т.зв. «свідомих українців», котрі до них тяжіють, а отже вони ніби мали би бути розумнішими, щоб поширювати її на схід. Але не просто поширювати, а робити це розумно й виважено. Навіть українську мову (що здавалось би саме собою зрозуміло для держави з назвою «Україна») нав’язувати адміністративно в деяких областях на сході за нинішніх реалій ні в якому разі не можна. Можна лише заохочувати і обережно впроваджувати. Щось схоже на українізацію сходу роблять нині лише косацькі товариства (хоч часом і на шкоду, бо часто ці новітні розцяцьковані козачки викликають криву посмішку), Товариство «Просвіта» (теж часом недолуго) та деякі інші. Проте переважно впровадження українського на сході зводиться, нажаль, до формули «стінка на стінку» – створенням партій і блоків – то «помаранчевих», то «з червоним сердечком». Щоб потім тиском щось там комусь довести, навчити «несвідомих» любити Україну. Сюди входить і безперервна виборна-перевиборна метушня, і «помаранчева революція», і парламентський рейвах, й імпічменти-розпуски. І це, як бачимо, зовсім не веде до цементування України, а до прямо протилежних наслідків...

Зараз ми знову є свідками чергового загострення і нових тріщин на тілі нашої Батьківщини. Як не дивно, але для людини незаангажованої у це штучне, кимось зрежисоване і нав’язане нам протистояння, навіть для людини, якій «помаранчеві» були завжди дещо симпатичнішими, нинішня позиція східняків, тобто біло-синіх виглядає конструктивнішою для української справи, тоді як позиція т.зв. «свідомих» українців є деструктивною і направленою на загострення протиріч.

Нещодавно з’явився ще один ніби гравець – Юрій Луценко зі своєю Народною Самообороною. Проте з часом виявилося, що він чітко зайняв позицію по одну сторону барикад і тому шансу стати третьою силою, яка би протистояла обом запеклим гравцям і цим би об’єднала Україну, він не має жодного. Він стане всього лише конкурентом Юлії Тимошенко на «помаранчевому» (читай, західному) полі.

Україні ж потужний імпульс дасть лише Третя сила, озброєна інтегруючою Національною ідеєю. Не можна сказати, що на цьому третьому полі зовсім порожньо (наприклад, радив би познайомитися ближче з програмою Руху за Єдність Богдана Бойка чи УКП Георгія Щокіна), проте ці партії назвати «силою» поки що, нажаль, не можна. А все тому, що т.зв. «свідомі» українці зовсім не є такими насправді – вони й надалі продовжують несвідомо, але затято виконувати програму сіонізованого Заходу, тим самим штовхаючи Україну до катастрофи розшматування.

І нарешті. Ви слушно зауважите: а чому ж ти тут цю Національну ідею не формулюєш? Та тому що вона вже сформульована – читайте книгу Володимира Кузьменка «Українська ідея...». Якщо будуть якісь зауваження чи доповнення, приходьте в громади РУНВіри (адже нині саме рунвісти найбільш послідовно переймаються її формуванням) зі своїми пропозиціями – будемо вдосконалювати й поглиблювати.

Давайте ж бо робити для України щось розумніше, аніж, вирячивши очі, йти на повідку у безвідповідальних політиканів, поглиблюючи таким чином тріщини на тілі України. Бо наші діти нам це не подарують.

ЯРОМИСЛ

* * *

Про сатанізм

Треба сказати, що за останні двадцять років багато чого змінилося і не все тогочасне відповідає потребам і загрозам нашого часу. Зараз не слід розносити москалів. В Росії владу захопила та ж негідь, що й в Україні. Голодна, спита і опущена Росія переживає ту ж біду і радіти їхньому лиху може тільки кретин.

Православна церква зараз для РУНВіри є конкурентом, суперником, але не ворогом. Вона просто необхідна нам, щоб вчитись на її помилках, враховувати її критику, брати все напрацьоване в проведені обрядів. Ми всі – православні.

Падаючого – підштовхни. Розумному говорять про філософію, шпані – про силу і безкарність, жадібним – про гроші, хтивим – про секс, допитливим – про древні знання. Так діють сатаністи. На кожному кроці можна знайти оголошення і запрошення, в газетних кіосках продається література. Людей запевняють, що Православна церква узурпувала шлях до Бога.

Здається, що багатоконфесійність, вільне віровизнання – це добре. Що світ релігій – це світ рівноцінних шляхів. Але це не так. Світ релігій – це війна. І пахне в нім не ладаном і єлеєм. Пахне війною. Пахне порохом і кров’ю, гноєм і екскрементами. І влазити в цю війну, не знаючи про неї...

Ти ідеш своєю стежиною і, не чекаючи виходиш на лінію фронту... Духовні каліки, що вийшли на передову і отримали поранення в душу. Вони втрачають здатність орієнтуватись, розрізняти добро і зло, знання і марновірство... Такі інваліди стають провідниками божевільних ідей, проповідниками з чужого голосу... Їх може зцілити тільки чудо. А чудеса нині майже не трапляються.

Православна церква є нашим природним союзником. І Ворог у нас один. Ім’я йому – Сатанізм. Сатанинська влада заохочує і підтримує тоталітарні секти і сексуальних збоченців. На сатанинському телебаченні диктори – некрофіли смакують діяльність маніяків з усіма подробицями. Теперішнє суспільство не здатне запропонувати свідомості, що формується, більш менш стійку позитивну систему, то можна сказати, що саме оточуюче життя підштовхує молодь до сатанинської ідеології. Формуються патологічні нахили, насильство стає нормою і джерелом насолоди. Свідомо підмінюється система цінностей. Особа з патологічними нахилами не має страху перед покаранням, а в тюрмі тільки знайде підтримку своїх переконань. Таких треба тільки нищити. А сатанинська влада скасовує смертну кару...

Право вибору – бісівство. Сатаністи по життю не пасивні. Вони не захищаються, а нападають. Висміюють попів і ксьондзів. Вони не «грузять», а хохмочками, доступною мовою відвертають молодь від Світла. З точки зору Сатани, брехня – заслуга. Тож треба визнати, що більшість юристів, журналістів і всі політики – ідейні сатаністи.

Протестантизм – це мати всіх революцій і розколів. Мартін Лютер випустив Диявола. Від революцій «духовних» – до «культурної». Від вільного віровизнання – до сексуальної і помаранчевої революцій. Протестант і педераст – терміни, близькі за змістом. Один бунтує проти Церкви, другий – проти Божих законів. По тоталітарним сектам видно, що ніякої волі вибору, хто потрапив в їхні пута, немає. Називають себе «Свідками Єгови», «євангелістами», «послами Божими» і т. д., але вже давно працюють на Князя світу цього. Інколи навіть лідери цих сект не знають, що їхні ритуали розроблені сатаністами. Отак і моляться десять разів на день далеким американським «апостолам» з Держдепартаменту. Але більшість лідерів сект є втаємниченими чорного кола, сатаністами різних рівнів посвячення. Для прикладу візьмемо чорну мавпу Аделаджу. Його слова: «Бог открыл: Он не смотрит терминами сегодняшнего дня, но Он смотрит дальше. Он судит нации и может пожертвовать тысячами, которые все равно идут в ад, они не обратятся, и то, что они будут уничтожены – это Его милость...»

Коментарі не потрібні. Сатаністи з держдепартаменту США і РУНВіру використовували в боротьбі проти Совдепії. Але зараз вона їм не потрібна. Нашим націоналізмом вони знищили інтернаціоналізм радянський, а тепер запроваджують інтернаціоналізм ще гіршого ґатунку. Націоналіст – це вже лайливе слово.

Потрібна жорстка і дієва цензура, а її може забезпечити лише монорелігійна держава, як це бачимо на прикладі ісламських країн. Те, що Православна церква не піднімає народ проти сатанинської влади, свідчить, що верхівка в ній не православна.

Зараз нашими союзниками є не язичники, а рядові священики і прихожани Православної віри. І якщо церква поки що бездіяльна, то РУНВіра мусить діяти вже зараз. Не сіяти сумніви серед православних, а підтримувати їх. Сподіватись наловити рибки в мутній воді бездуховності може тільки дуже обмежена людина. В Православ’ї дуже багато нашого, народного. Загине Православна церква, не встоїмо і ми. На нас не звертають уваги через нашу незначущість. Поки що... Ми не тільки не повинні допомагати розхитувати церкву, але і захищати її… Нехай хоч з нашого боку вона не відчуває себе під прицілом. Ми всі – Православні.

Гатило ДИКИЙ

* * *

Недооцінити роль...

Далеко зайшла в Україні демократія. Крім торгівлі людьми, СНІДу, педерастії, педофілії, зоофілії та інших "демократичних цінностей", можемо похвалитись ще одним суто українським видом протиприродної любові: любов народу до Ющенка. Складається враження, що український народ, як стара повія, захворів на мазохізм і любить тих, хто його ґвалтує.

У будь-якій війні учасники бойових дій поділяються на: Агресорів, які ведуть загарбницьку війну, – кількістю 1-2% від усіх учасників; Мародерів і колаборантів, які намагаються нажитись в хаосі – 7-8%; Безнадійно втрачених, убитих, пропалих безвісті. В інформаційній війні є люди, які ще виживають фізично, але духовно спустошені – 80-82%; Некомбатанти: поранені, контужені, непридатні до служби. Зараз це категорія людей, які бачать і розуміють, що відбувається біда, але ще сподіваються на покращення у майбутньому. Ці контужені легко вірять обіцянкам і стають жертвами різних лідерів і вожденят – 7-8%; Свідомі бійці, які тверезо оцінюють ситуацію і ведуть боротьбу проти дійсних ворогів – 1-2%.

Зараз питанням номер один стоїть – об'єднання й мобілізація всіх свідомих бійців, початок скоординованих бойових дій. На першому етапі потрібні бійці-агітатори, які повинні вести правильну ідеологічну роботу серед населення. Саме така робота допоможе вилікуватись контуженим і гальванізує коматозне тіло народу.

Не слід недооцінювати роль української інтелігенції у сучасному стані подій. Здається, ці люди є яскравим прикладом, із кого не слід брати прикладу і як не слід робити будь-яку справу. Усе, за що з ентузіазмом хапаються їхні непрацездатні лапки, перетворюється на мотлох. Інтелігенція сама себе призначила хранителями української духовності і дискредитувала сам термін. Українська ж духовність це не щось елітарне, вона належить усьому народу і є невід'ємною від нього. Інтелігенцію навіть не можна вважати українцями. Всі ці шароварники, чумаченьки, козаченьки вже давно втратили зв'язок із народом і з реальністю. Їх краще називати українофілами або простіше україноложцями. Саме вони оспівують курву Роксолану й подумки стогнуть і підмахують під черговим загарбником.

Ющенко заявив, що в Україні не буде панівною жодна ідеологія. На увазі в першу чергу мається національна. Нічого іншого від американського зятя не слід чекати. Народ без ідеології, без національної ідеї перестає бути народом.

Час вимагає змін. Неможливо законсервуватись й сподіватись відсидітись у своєму куточку. Найсильніше китайське прокляття: "Щоб ти жив у часи перемін". Людство консервативне по своїй суті. Нові реалії вимагають робити вибір. Обираючи нове, ти не тільки набуваєш, але й втрачаєш. Втрачаєш звичне, рідне, старожитнє. Це боляче. Але ми живемо на цій землі тому, що наші предки зробили вибір свого часу. Забивши останнього мамонта, мисливці мусили змінити спосіб господарювання і поступово перетворились на землеробів. Але ж і тоді не всі прийняли зміни. Частина таки напевне не бажала міняти життя. Вони залишились у своїх оселях із кісток і шкір, співали старих пісень, розповідали давні легенди...і вмирали з голоду. Величезний пласт культури було втрачено...

І знову жорстокий час примушує нас робити вибір. Між західним способом життя й пошуком нового, власного шляху. Західний шлях веде в нікуди. І не тільки через бездуховність. Просто для нас у цьому світі місця не передбачено. Як і для поляків, сербів, чехів, болгар та інших, що увійшли до Європи запізно. Заокеанська метрополія і західноєвропейські країни зв'язані договорами васалітету. У них є права, якими вони не поступляться, і добробут, за який вони чіплятимуться зубами й пазурами. Не бажаючи обмежувати своє споживання і високий рівень життя, вони вишукують ресурси й решту світу розглядають як колонізаційний ресурс, а населення поділяють на корисну частку, яких можна використати на розробці нових територій, і на баласт, який цій розробці заважатиме і тому підлягає знищенню. Нічого нового не придумано. Саме таким чином колонізувалась Америка. І залишки аборигенів, що доживають у резерваціях, показують долю українців та інших "варварів".

Населення України скорочується катастрофічно. Існує такий термін в істориків – "відносне перенаселення". Коли земля не в змозі прогодувати всіх, народжуваність падає. Земля України здатна прогодувати в десять разів більше теперішнього населення, а народ голодує. Цей голод штучно підтримується теперішнім, та й усіма попередніми урядами. Не тіште себе ілюзіями. Думка про те, що теперішні владоможці не побажають віддати владу закордонним панам є хибною. Вони вже це зробили. Їм обіцяно місце серед обраних, а до "бидла" їм діла нема.

Історія нас нічому не навчила. Здається, українці заповзялися встановити рекорд по наступанню на одні й ті ж граблі. Не слід лаяти москалів, слід лаяти себе. Русь платила данину хозарам, її завойовували татари, Литва, Польща, Москва. І завжди наші можновладці перекидались на бік ворога. Чернецькі, радзівіли, сапеги, потоцькі, вишневецькі є потомками руської шляхти, яка ополячилась й пішла проти власного народу. А галагани, тетері, полуботки, розумовські – звідки вони? Кожен народ має уряд, на який заслуговує.

Не татари, не поляки, не москалі винні в наших бідах. Винні ми самі. Треба бути святими або сподвижниками, щоб не збиткуватись над придурками, які самі напрошуються на неприємність. І якщо ми не станемо іншими, то не стане нас.

Святий апостол Ніцше писав: "Тому, хто довго бореться з драконами, слід потурбуватись аби самому не стати драконом". Очевидно, Ющенко цих рядків не читав. Він так боровся проти кримінальної влади, так обіцяв злодіям тюрми, що й не помітив, як став першим захисником "братви". Зразу після обрання він оголосив амністію і випустив купу злодіїв, потім розширив коло "недоторканих". Як він і обіцяв, злодії сидять, але навпаки. Сидять в Уряді, у Верховній Раді, в радах місцевого рівня. Останні вибори показали, що й повадки у нього вже суто блатні. На зонах "пацани" обирають собі жертву і починають "наїжджати". Якщо жертва піддається, то натиск посилюють, аж поки зовсім не "опустять". Отак і з виборцями. Понад мільйон виборців не було внесено до списків. Через брак коштів, які розкрадені "ющенятами", робота комісій проводилась так, що багатьом із внесених до списків проголосувати не вдалось. Народ повівся на "наїзд", втерся й обурення не виявив. Ющенко переконався в безкарності й тепер слід чекати подальших посягань. Якщо Ющенка не переобрати зараз, то до наступних виборів держава Україна може перетворитись на подобу "зони", де "пахан" Ющенко з "паханом" Януковичем і рештою "братків" повністю "опустять" народ.

Патріотизм українця має полягати не в найкращих у світі піснях, а в найкращій бойовій техніці, у найпотужнішому науковому потенціалі, в найпередовіших технологіях. Гарби й багаття слід залишити в музеях. Українським національним характером має стати воля до перемог, готовність боротись на смерть у разі посягань на суверенітет, безжальність до ворогів і відкидання будь-яких консенсусів із негідниками. Гордість і честь – наше знамено. Слава Україні! Смерть ворогам!

ГАТИЛО, Житомир

* * *

Толерантність: ЗА і ПРОТИ

Християнство вчить любити ворогів своїх, демократія нібито лояльна до інакомисля та інаковір’я. Це подається як вищі чесноти, а такі люди – як якісь особливі, вищого типу.

Українці людяні, терплячі і дозволяють жити на своїй землі чужинцям, дозволяють розвиток їхніх мов, культур, вір… Українці гостинно приймають гостей і виникає ідилія…

Українців меншає. Гасне солов’їна мова, зникли самобутні храми, безліч яничарів, культура «шароварна», провінціалізм, село гине, місто наскрізь чужинське. ТБ на 90% антиукраїнське відкрито. Чути багатоголосий владний плач за «ненькою». Мільйони як зникали, так і зникають… Мафія при владі, з мафією «за руку» – вона в авторитеті (у помаранчевому вже). Народ померз, покричав «Так!» для того щоб подивитися захоплюючі шоу «Вибери собі прем’єра», «Поклади свої гроші йому в кишеню»… Україна відбулася. Праві зрадили, стали ліві і на місцях чути: «Вибрали!!!». Може нам ВРУ не потрібна взагалі? Може нам демократія не потрібна взагалі? Може нам ЄЕП, НАТО, ЄС і чергові вибори «доленосні» не потрібні взагалі? Може не треба стратегічних партнерів узагалі? Отакі-то думки в людей.

Терпимість стала головною рисою українців. Ми все і всіх терпимо – але коли терплять, то дехто звик сідати на шию. Ми за звичкою терпимо. Тих, хто сидить на шиї, надто багато – тому «нехай уже!» Ми терпимо бовдурів і ганчірок-президентів, Верховну (з)Раду і яничарство. Ми терпимо всюди чурок і їхнє галакання. Ми терпимо, що всюди стоять сатаніські жертовники і душохвати зомбують наш люд… Які ж ми терплячі! Де воно взялося оте кляте терпіння, що окупувало Україну, що змертвило і спустошило, що пройшло наверненням у мерзоту, що московщило, спольщувало, румунило, мадьярило – а зараз ще й американізує, турчить і китаїзує? Де взялася та клята толерантність, що ввезла й купує чужий непотріб, що ввезла й годує білих і чорних негрів? Де Наші храми? Де Наша мова? Де Наші князі? Читаємо ми ту сиву давнину, коли були ми трохи вільніші – й серце радіє. Але, бачимо, йде, йде терпляча сатана, йде!!!

Чуємо заклик: «Терпляче і толерантно до інакомисля й інаковір’я!» Але віра – це основа культури, душі народу. Віра робить паном, але і рабом… Народ живе серед народів. Віра рабська перетворює народ на рабів і утворює сприятливі умови для поневолення народу. Пом’якшення віри сприяє пом’якшенню народного характеру, ускладнює опір і люд-раб починає любити свого поневолювача– пана. Хто вчить терпіти, вчить рабом бути. Нетерплячий народ витискує конкурентів і одноосібно панує на землі. До терплячого, що дозволяє коло себе селитися і терпляче ставиться, наїжджають пасіонарні, дуже нетерплячі чужинці. Їхня діаспора захоплює землі й утворює анклав – виходить держава в державі. Цей вірус максимально поширює свою владу, використовуючи толерантних дурнів тут, а також поміч звідти. Чим більше терплячості, тим нижча пасіонарність – менший тиск усередині й зовні, а, як відомо, «святе місце порожнім не буває».

Взагалі, існує конвеєр розвитку цивілізації – у кожного народу буде загибель (виродження), деякі народи, правда, себе омолоджують штучно – паразитують. Субпасіонарії – це виродженці і замість них приходить Нова Сила. В Україні є відсоток пасіонаріїв, але не можуть вони об’єднуватися й іти з виродженцями.

Люд кинувся шукати нові віри. Старі віри консервують виродження. Те, що було – болото, старе й брудне. Є різні люди і різні віри. Хтось раб і панство йому не потрібно. Навіщо рабам панська віра? Раб рабом і згине, чи варто раба робить паном? Чи варто рабам вибирати раба-пана, пана над рабами? Чи будуть раби слухати Раба в короні?

Зниження терплячості й толерантності до ворогів України, до ворогів українства, до ворогів Дажбожої віри НЕОБХІДНЕ ВЖЕ ЗАРАЗ! Нетерпимість магнетизує й збирає навколо себе пасіонаріїв. Нетерплячі витискають інші народи чи віри зі своєї території. Народ стає одноосібним сувереном на своїй землі. Сильний правитель без опозиції, депутатів, кворумів, іноземних радників: один Бог – один народ – одна культура – одна держава – один правитель.

Терплячих витискують інші народи, інші віри з власної землі. Народ стає роздвоєним душею, він хворіє. Яничарство, космополітизм, безліч отаманчиків, опозиція, засилля діаспор, чужих мов, сект, іноземні радники – країна де-факто починає складатися з клаптикових анклавів. Як результат, бездержав’я – державне життя перетворюється на фарс. Посилення виродження в прогресії. Посилення натиску чужих пасіонаріїв. Смерть цивілізації.

Євген ПРОСКУРНЯ, Полтавщина

* * *

Парадокси геополітики

Читаючи «Подих Волі», число 6 за квітень 11007 року, виникло багато ідей, питань, ціла буря емоцій по прочитанню дописів.

Відомо, що історія – повія політика, але все ж... Дуже глибокими виявилися думки Святослава Войтка. Автор явно розбирається у справі – «День Злуки...» просто чудова. Якщо так думатимуть більше, то до Самостійної України близько. Більше нам Святославів, більше...! світові монстри б’ються між собою і нехай. Чим гірше, тим краще. Чим більше куєш шаблю – тим надійніша. Воля гартується в екстримі, то може по лезу ножа йти постійно? Наша безхребетна нація надто довго була в тепличці, варто йти з дитячого садка! Наші безхребетні потребують молота, щоб із сумнівного металу народився Меч.

Електорат – цинічна й продажна дівка, яку завжди і всюди використовують вожді. Є партії, що захищають всіх. На заході говорять щирою, на сході – згадують «світле минуле». У нас кожен пенсіонер – геополітик.

Націоналізм там, де є обожнення Духу Нації. Дух Української нації – Дажбог. Язичники мають багатобожне розуміння Націоналізму, силенкияни – єдинобожне розуміння. Космополітична геополітика, що має в основі обожнення юдо-християнського духу інтернаціональної спільноти, є спрут невидимий, мало усвідомлений.

Святослав Войтко в «Теорії змови» чітко описав ситуацію, тобто проблема сформульована. Рідна Іващенко в «Шановним націоналістам-християнам» теж блискуче розкрила суть. Отже що, панове? Яромисл Іващенко підсумовує: «...зберуть свою волю в єдиний кулак, то можуть породити свою осібну самобутню Українську цивілізацію». Зрозуміліше не буває! Тобто можна говорити про Силенкиянське розуміння геополітики. Наприклад беру допис «Не туди б’єш, Іване!» та коментар до нього. Шановний Ігор Коваленко написав добротний цикл статей «Південний вектор». Дійсно, правдива любов до своєї Вітчизни може виявлятися тільки у суворій повазі до правди. Цікаве інше – якщо Вітчизна не права, то любов до Вітчизни полягає в роботі на те, щоб тільки Вітчизна завжди (!) була права. На те вона й любов. Справа у тому, що Велика Любов лише до свого народу справа достойна, а поважати інших варто настільки, наскільки вони люблять віддано і боронять українські інтереси. Правда й те, що багато народів (кримські татари, юдеї, московити тощо) дійсно не корінні етноси, хоча правда й те, що переселялись в різний час – одні раніш, інші недавно.

Кожна нацменшина, діючи зараз проти України, погіршує ситуацію в країні, там де живе сама. Вони ізолюються і самі винні, що їх вважають третім сортом. Добровільне запрягання до всеукраїнського воза викликає повагу, співпереживання і гостинність Українців. Є багато достойних іноземців, що люблять і поважають Україну і ставляться як до матері, яка для всіх дітей – Матір.

Кожен народ чи нацменшина, що живучи в Україні, є таємним чи явним ворогом, рано чи пізно матиме те, про що говорить Олег Кушнір. Асиміляція – явище природнє, законослухняні громадяни так чи інакше всі українці, бо у нас, хто живе в Україні, має українське громадянство. Діяльність хворобливих нацменів і українофобів суперечить Конституції і Законодавству України. Олег Кушнір правий щодо «рускоязичних», але... хворобливі прояви ура-патріотизму мають популістський характер. Тверезомислячі розуміють – тут тобі жити, тут житимуть твої діти... Попавши під вплив антиукраїнського психозу, окремі громадяни ускладнюють собі й дітям життя, позбавляючи їх української культури і роблячи їх «ізгоями суспільства». Ну будуть вони в гетто вічно приниженими, ну бризкатимуть слиною, ну то й що? Антиукраїнський маргінал підбере з народів виродженців і українофобський рух набере ще більшого розмаху. Що далі? Відкладений стрес, підірване здоров’я, комплекс меншовартости, параноя... Здорова частина іноземців все одно вітатиме панування українського в Україні, радо вчитиме українську сама й своїх дітей.

Дійсно, в паспорті немає графи «національність». Та чи це загроза? В паспорті іноземців не пишеться, що вони іноземці. Кучма, виходить, утвердив, що в Україні – всі українці. Нема москалів, жидів, бульбашів і ляхів – є лише УКРАЇНЦІ. Це і є політична асиміляція.

Найбільш колоритними є сіоністи й антисіоністи. Сіоністи видають величезним накладом т. зв. «антисемітську» літературу (мовляв, якщо нас не лають, значить мало зробили?). Одні вигадують загрози, а інші впадають в прострацію від подібних загроз.

Геополітичне мислення – системне. Яка духовна складова? РУНВіра. Яка кінцева мета? Українська Самобутня цивілізація. Яким чином? Поширенням РУНВіри і ржісів. З ким дружити? Між українцями.

Кожен союз, блок із сильнішою за Україну державою підчиняє Україну чужинцю. Можливо в блоки навколо себе збирати слабших і глупіших. Аби сусіди були доброзичливіші, треба численна армія, готова виконати потрібний наказ. Шукаючи підтримки і марнуючи час на інтриги, марно прогаємо цей час. Ставка на свої сили (досвід індустріалізації Й. Сталіна тощо). Досусідів застосовувати принципи Макіявеллі – за дружбу треба платити! Нема прибутку – немає дружби! Свинячі сентименти нам чужі! Сіючи в сусідів вітер, варто пам’ятати, що сусіди повинні бути розсвареними, ослабленими, бідними й залежними.

Відомо, що кожна система має свій інтерес і діє лише під його впливом. Мазохістська любов остійців (за Д.Донцовим) до чужини була, є і буде. Чомусь люди «люблять» Московщину, СНД, ЄЕС, НАТО чи США, хоча вони всі ідеологічні, економічні, політичні конкуренти України.

Мстислав у дописі «Із ким нам дружити?» логічно міркує, що варто грати на суперечностях між динозаврами, бути за всіх, де вигідно й проти всіх, де варто. Здорового цинізму у наших політиків малувато...

Геополітичний парадокс у тому, що при будь-якій розстановці сил, чужинці, прагнучи реалізувати свій інтерес, порушують всі угоди. Сильна моноетнічна, моноконфесійна, централізована, високотехнологічна держава з ядерним потенціалом завжди ініціює геополітичні рухи. Слабка, плюралістична, федераційна, технологічно відстала держава типу «бананова республіка» завжди є об’єктом агресії й корисливих зазіхань сусідів. Тож марно надіятися на добрих «дядь і тьоть» з-за кордону. Посилення влади глави держави, держрегулювання, державна віра та ідеологія, державна конфесія, державотворчий етнос, державна асиміляція, державна освіта, держзамовлення і так далі.
Численні громади ОСІДУ, впливаючи на правлячу партію, можуть виховувати молодь ржісами

Учитель Силенко, Мага Віра, ОСІДУ, Бойовий Гопак тощо). Творячи нову расу, новий правлячий клас (про це писав Д.Донців), Україна набуде достойне місце в світі. Хто шукає собі пана?

Євген ПРОСКУРНЯ, Полтава

* * *

Українець Україною… Замітки мандрівника

Спас на Хортиці

…Було 28 серпня 11005 року Дажбожого, коли я і дві нерозлучні подружки – Оленка і Наталя – сіли у потяга до славного міста Запоріжжя. Плацкартний вагон і перше купе поруч із провідницями вагону було дуже зручне, оскільки тільки в нас на весь вагон було трохи відкрите вікно. Це добре… Але крім нас у вагоні ніхто не спілкувався рідною мовою України, хоча всі їхали із столиці цієї України до столиці Українського Косацтва. Це прикро і сумно… А зранку, коли я переодягнувся у вишиванку, таке враження, що на мене дивилися як на якесь чудовисько, яке вночі через привідкрите вікно вскочило до вагону. Жодної посмішки…

Столичний потяг прибув на першу платформу і спізнився на декілька хвилин. Але це нічого, порівняно з тим, скільки ми ще чекали автобуса, який організатори фестивалю «СПАС на ХОРТИЦІ» обіцяли одразу по прибутті потягу. Спілкуючись із учасниками фестивалю, які приїхали цим же потягом, в мене склалось враження, що приїхали туристи з Московії, а не українці, які володіють мистецтвом Спасу. Організатори фестивалю, зустрічаючи нас на вокзалі, також спокійно спілкувались московською мовою, навіть не червоніючи. Тому і перше враження склалось зовсім негативне.

Приїхали ми до місця проведення фестивалю – спорткомплекс ВАТ «Запоріжсталь». Учасники пішли зважуватись для участі у змаганнях, а ми чекали обіцяного поселення до гуртожитку. Чекали, але уваги на нас ніхто не звертав. Врешті нас з групою з Ріного відправили зовсім до іншого гуртожитку. Поселили нас в кімнати, в яких навіть не було ліжок. Та ввечері хотіли, аби ми ще доплачували, бо виявляється мало 15 гривень...

12.00 – урочисте відкриття фестивалю із півгодинним запізненням обласного губернатора. Всім дали слово і кожен сказав, яке велике значення мають такі заходи для українців і для України. А про те, що більшість учасників спілкуються чужою мовою ніхто не обмовився. Бо приїхали деякі спасівці, які мабуть і не усвідомлюють, що цим вони принижують свою гідність і святість такого заходу. Отже, можна сказати одне – які косаки прибули на фестиваль, такий і привезли з собою СПАС.

Звичайно, що було багато і позитивних моментів. Приємно було глянути, коли по місту ходять люди у вишиванках. Не знаю чи місцеві, чи ні, але від одного тільки погляду серце мліє. Дуже позитивна реакція спостерігалась під час концерту на Фестивальній площі м. Запоріжжя. Неозброєним оком було помітне позитивне враження від фестивалю у запоріжців.

Третього дня в Громушеній балці на Хортиці вразив людей виступ Юрія Шилова. Його декілька слів про історичне минуле Українських Святинь – Хортиці та Кам’яної Могили (пуповини Землі) – викликали позитивні емоції як в учасників, так і в глядачів.

Одним словом, задум такого фестивалю на Сході України – справа дуже потрібна, однак до таких заходів в організаційному плані варто підходити серйозніше.

ЯРОСВІТ

* * *

Поїхати до Кам'яної Могили

Збирались вже давно. Та все якось не виходило. Та от після священної години вирішили й поїхали.

В Мелітополь приїхали ще вдосвіта. З вокзалу таксист за 20 гривень з вітром довіз нашу четвірку паломників до Кам’яної Могили.

Я звик бачити Кам’яну могилу з фотографій, про її реальні розміри мав досить «туманне» уявлення, і оcь, виходячи з авто, я бачу величезні брила каміння, звалені докупи, розміром з 4–5 поверховий будинок. Але це не безладне нагромадження, а кам’яний панцир правильної форми, із багатьма печерами та гротами, які служили нашим Предкам для проведення обрядів.

Посеред просторого степу, обвітрена за мільйони років, вкрита в грудні синюватим лишайником, дійсно справляє враження чогось давнього і потойбічного. Не дивно і зрозуміло стає сучасній українській людині, чому Кам’яна Могила стала святинею її предків. То – пам’ятник, який створила сама Природа. В народі його називають «Кам’яна Могила».

У місцевих жителів навіть є звичай ходити туди в день весілля. Символічно чи не так? Тисячі років тому наші Предки справляли тут свої обряди. Сюди приходили жерці Шумеру і залишили згадку про себе на камінні. Кам’яна Могила давніша за Стоунхендж, древніша Єгипетських пірамід. Це місце – початок усіх початків, бо на Кам’яній Могилі знайдені міфи, які лягли в основу майже всіх релігій світу. Саме звідси наші Предки понесли по світу «Благу Вість».

Але кому це крім нас відомо? Хіба усвідомлюють це ті покидьки, які поверх древніх малюнків і написів залишають свої?! («Тут был Коля, Лена с Борщаговки» і багато інших.) За таке потрібно руки рубати, прямо на місці! Що зробили б жиди за свастику на Стіні Плачу?.. Значна частина гротів і печер засипана піском. Бо іншим способом зберегти Святиню від подібного поки що неможливо.

А скільки є молоді, яка віддає перевагу нордичній теорії Германа Вірта. В якій ідеться про те, що з міфічної країни Туле, яка знаходилась на крайній півночі, арії розселилися по світу. Висуваючи свою теорію, Герман Вірт посилався на Рігведу, де повідомляється, що арії прийшли в Індію з країни зими. У своїх мандрівках по світу арії могли бувати де завгодно, але ніяких фактичних доказів Герман Вірт не приводив. Країна Туле затонула – і кінці у воду.

Але археологічні розкопки, їхні висновки, які базуються на реальних доказах, вказують, що розселення аріїв відбувалося з території Українського Подніпров’я. Теорією Вірта скористались – наші вороги доводять, що Мізинська і Трипільська культури належать семітам, які колись ніби жили на території сучасної України, а потім їх витіснили нахабні прибульці з півночі.

Мені згадуються слова видатного українського археолога Ю. Шилова: «Русь – це кургани, перш за все. Дохристиянські, догрецькі, доєгипетські, свідки найдавнішої на Землі держави Аратта і формування аріїв теж свідки. А Кам’яна Могила з її першим літописом нашої планети, з вівтарем одного з найперших Спасителів людства – так і взагалі найперша святиня Землі. Грішно цього не знати, не відати».

По-справжньому національно свідомі слов’яни, і взагалі, білі люди повинні сказати раз і назавжди: «Україна є колискою світової культури й жиди ніякого відношення до неї не мали і не матимуть. Білі люди повинні спрямувати свій погляд не на північ, а до України – Руси, як мусульмани спрямовують свій погляд у сторону Мекки».

Ніщо так не об’єднує людину, як обрядодійство, та єднання задля вищої мети.

У грудні 11005 року ми здійснили паломництво до Кам’яної Могили, тепер черга за вами. Результатом цієї подорожі став календар формату А3 з основними Дажбожими святами, розроблений Житомирською громадою «Оріяни». Можливо, це не все так гладко, як хотілося, але...

Ми, попри все, творимо релігію.

ЛЕЛЕКА

* * *

ПАЛОМНИЦТВО В КРУТИ

За звичаєм, який уже склався в традицію, київські сповідники РУНВіри й цього року відвідали місце української ганьби й слави – поле битви наших студентів із червоними бандами на станції Крути. Цього року – разом із курсантами Військово-Козацького інституту МАУП, а також із косаками Звичаєвої Громади Українських косаків. На жаль, із причин, від нас не залежних, цього року ми дуже спізнилися на всі урочистості й прибули, як кажуть, на розбір шапок. Однак це не головне – головне те, що ми таки прибули, поклали вінки і вшанували героїв, котрі все ж зуміли постояти за Україну і змили з нації ганьбу безхребетного соціалістичного уряду УНР своєю молодою кров’ю.

Приємно відзначити, що цього року сюди прибуло вже набагато більше свідомих українців. Прийшло багатенько і людей з навколишніх сіл. Хоча не виключено, що багато політиканів також приїхали сюди за політичними дивідендами, або як зараз модно – «паритися» перед виборами. Бо на такий уже поганючий передвиборний період випало цього року 29 січня. Але Дажбог їм суддя…

Приємно було побачити, що тут уже будується солідний, за який не буде соромно українцям-патріотам, монумент героям у вигляді червоної колони (на кшталт тієї, які підпирають головний корпус Київського університету). Потішило душу, що цей монумент будуть бачити всі пасажири потягів, які йдуть із Києва на Москву й назад.

Але була й ложка дьогтю від побаченого тут. Колону завершує золоте Трисуття-Тризуб в обрамленні вінка – ця композиція очевидно мала нагадувати герб УНР. Вона нагадує, але не зовсім. Бо якась поки що невідома нам організація зі Львова, котра спроектувала й будує цей монумент, вирішила вліпити поверх Трисуття ще й свого хреста. Чого, підкреслимо, на гербі УНР ніколи не було. Ця тенденція серед українців, особливо галицьких, вже давно спостерігається – поєднати непоєднуване, навіть протилежне – хрест і Трисуття. Ці символи часом поєднують церковники на своїх власних символах, і – це їхня справа, але хоча б там ці символи поєднані якось доладно, тобто гармонують із точку зору дизайну. Але те, що ми побачили в Крутах (дивіться самі), – прости, Господи, як сідло на корові!

Нам не зрозуміло, невже в Україні проекти пам’ятників (а тим більше в такому святому місці!) розробляють і затверджують уніатські християни у львівському Соборі св. Юра? Думаємо, це питання ми, рідновіри, не маємо так залишити. Ми просто зобов’язані знайти ту установу, яка затверджує подібні монументи і закидати її листами протесту. Бо ще можна якось зрозуміти політику охрещення, яку проводить нова влада (що поробиш, коли іншу ідеологію створити мізків не вистачає!), але навіщо при цьому створювати несмак? Адже ті ж москалі з вагонів із нас сміятися будуть…

ЯРОМИСЛ

ДО РЕЧІ:

Заповіти Грушевського-Винниченка в справі роззброєння українців живе й процвітає і в наш ліберально-демократичний час. Недавно на летовищі під Полтавою було розрізано на брухт останній бойовий бомбардувальник Ту-22М3. І (О, верх приниження!) кінчик «носа» цього «убивці авіаносців» було подаровано прокуратору України Джону Гербсту. Цей сувенір, очевидно, означає скальп роззброєної й приниженої України, кинутий до ніг завойовника.

* * *

Про 63-тю річницю постання УПА

Вийшли й ми, «Подих Волі», в цей день на Майдан, щоб відзначити це велике українське Свято, яке одночасно є днем Українського косацтва і, що важливо для нас, рунвістів, – Днем Юних Народних Звитяжців. Прибули на Майдан і наші побратими з Житомира та Полтави.

Ми прийшли в центр Києва вдосвіта, аби зайняти на Майдані «плацдарм», бо знали, що провести марш вояків УПА «українська» міліція буде всіма силами перешкоджати. Так воно й сталося. Проте ми не врахували того, що міліціянти та інші «космонавти» встають із першими півнями – на місці виявили, що Майдан уже блоковано з усіх сторін посиленими нарядами.

Однак згадуючи минулорічне 14 жовтня, коли комуністи та інші «вітренківці» не дали пройти Хрещатиком ветеранам УПА, чогось вірилося, що нині таки буде весело – адже зібралося багатенько людей і, переважно молодих, здорових хлопів. Найбільше було прапорів і, отже, людей зі «Свободи» Олега Тягнибока – вони зорганізували навіть автобуси з інших областей України.

Стоїмо та й стоїмо, нічого не відбувається. Люди змерзли, тупцювали на місці, «били копитами землю» – рвалися розім’ятися й нагрітися. Червонопузі вже давно увімкнули на повну потужність на своєму партєйному автобусі гучномовці з «револоюціонними» піснями, Марченко з Вітренчихою шарпали ментівську огорожу й обмінювалися стусанами з міліцією (і це, помітьте, не 7-го листопада!), а дехто з комуністів уже переможно дефілював туди-сюди з червоними прапорами Майданом. Одним словом, вони нас усіма силами провокували на якусь активність.

Але ми виявилися «стійкими» і «не піддалися на провокації». Як стало зрозуміло пізніше, активність зовсім не входила у плани організаторів акції. Усю цю молоду й буйну стихію провідники тихо й мирно каналізували в болотяну калабаню – мов стадо овець нас вивели з Майдану і повели вгору. Спочатку на Михайлівську площу, до хреста у пам’ять української трагедії й ганьби – Голодомору, а далі – до стін Софії, де залишки енергії й було остаточно та успішно спущено в довгі та занудні попівсько-заупокійні молитви.

Очевидно, організатори акції й самі не вірили у те, що коли влада заборонила, то марш може відбутися. І тому головною метою всього цього збіговиська було… банально попіаритися перед телекамерами (пригодиться на наступні вибори!), показати, які в нас гарні прапори і як їх багато, а ще довести комусь і для чогось, які ми хороші й законослухняні і які, мовляв, поганці ці червонопузі, бо знову нас «мордують» бідних християн, не даючи провести акцію в наше ж свято. Отже, на думку провідників, акція «вдалася».

Щоправда, у цей день не всі так ганебно себе поводили. Бо в той же час біля пам’ятника Шевченку зібралися хлопці з УНТП (Націонал-трудової партії), які дійсно жадали цей день відсвяткувати маршем по Хрещатику. Проте їх оточили тісними лавами «космонавти» і в таких лещатах провели центром Києва, не даючи зробити жодного кроку вбік. Лише ці хлопці якщо не підсолодили для України ту ганьбу, в яку обмазали нас «ніби націоналісти», то хоча б уселили якусь надію на майбутнє...

Анатолій ІВАЩЕНКО

ДО РЕЧІ:

То хто ж служив Гітлеру?

Зриваючи голоси, репетує московська п'ята колона у Верховній Раді України про буцімто співпрацю УПА з німцями під час II світової війни та про нібито злочини повстанців проти мирного населення. Усе зрозуміло: метрополія сіє брехню, сподіваючись знову зібрати воєдино колишні імперські землі...

А тим часом Москва дещо по-iншому ставиться до росіян-колаборантів. Щойно столична "Газета по-київськи" розповіла у вельми цікавому матеріалі про таке: "Нещодавно урядовий комітет Латвії установив інвалідам І групи й учасникам латиського національного опору податкові пільги. Російські ЗМІ не знехтували нагодою, щоб назвати останніх пособниками есесівців – мовляв, латиші плекають нацистів. МЗС Росії назвало встановлення хреста в Естонії на вшанування пам'яті одного штандартенфюрера СС "ганебним актом". Водночас російська влада одинадцять років не зауважує колоди у власному оці: у Москві стоїть стела з іменами есесівців. Певно, якщо патріоти "свої", то можна...

Встановлена одинадцять років тому на території Всіхсвятскої церкви, у комплексі пам'ятника "Примирення народів", ця стела тривалий час не привертала нічиєї уваги, поки хтось не вчитався в прізвища, викарбувані на ній. Хоча козачі отамани Краснов, Шкуро, Доманов, Султан-Гірей Клич, Павлов, Кононов, Зборовський та інші називаються тут борцями за віру і батьківщину, загальновідомо, що практично всі вони воювали на боці фашистської Німеччини, майже всі були страчені за військові злочини. Неважко помітити також, що назви військових частин на пам'ятнику трохи "пом'якшені". Наприклад, повна назва одного зі згаданих тут полків – 15-й кавалерійський полк СС. Досить характерні і біографії цих людей".

Не в СРСР, а на Балканах проліг бойовий шлях "борця за Росію" – генерал-майора вермахту Бориса Штейфона, "начальника штабу Охоронного російського корпусу в Югославії. А от згаданий на дошці Кононов був радянським майором, заступником командира полку. Перейшов на бік німців. У фашистів вислужив собі чин "козачого генерала".

Наприкінці 1942 року вермахт утворив Головне управління козачих військ на чолі з учасником громадянської війни, білим генералом, донським отаманом Красновим, також увічненим на московському пам'ятнику. Нагадаємо, що у своєму зверненні до козаків від 27 січня 1943 року Краснов писав: "Идите в германские войска, идите и помните, что в Новой Европе Адольфа Гитлера будет место только тем, кто в грозный и решительный час последней битви нелицемерно был с ним и с германским народом". Він же був автором гасла: "Казаки! Германская победа – наша победа!"

З фактами, наведеними "Газетою по-київськи", годі сперечатися. Перейняті "романтикою" білогвардійщини, громадяни Росії і прах лютого ворога більшовиків, генерала А.Денікіна на початку жовтня ц.р. перенесли з шаною на батьківщину, і пам'ять про своїх гітлерчуків бережуть.

"Народне слово"

* * *

День Злуки. Що це за свято?

1 грудня 10918 року у Фастові було укладено попередню угоду про об'єднання Західно-Української Народної Республіки (Галичина, Буковина, Закарпаття) та Української Народної Республіки (Наддніпрянська Україна). Врочисте проголошення Акта злуки відбулося 22 січня 10918 року в Києві. Тепер цей день є державним святом, відомим як День Злуки (Соборності).

Об'єднання ЗУНР та УНР в єдину державу мало величезне історичне та політичне значення: воно засвідчило прагнення українців до незалежності й окреслило етнічні кордони країни, територію, на якій люди вважають себе єдиним народом. Скептики стверджують, що Акт злуки - це подія невизначна, і святкувати її немає причин, тому що вона мала декларативний, символічний характер. Київ невдовзі був захоплений більшовиками, й на цьому, мовляв, усе завершилося.

З фактами не посперечаєшся, проте не зайвим тут було би згадати, що ворожі війська не парадним маршем прийшли з Москви до нашої столиці, а просувалися з важкими боями - українці до останнього боронили свою волю, незалежність своєї держави. 5 лютого 1-ша повстанська дивізія ввійшла до Києва після триденної битви з армією Симона Васильовича Петлюри. І кожна наступна хвилина соборності України була оплачена чиїмось життям.

Отже, 22 січня - це свято бойової слави нашого народу. Нехай ми програли ту війну, але вийшли проти нападника зі зброєю в руках, відважно билися з агресором, допоки залишався хоч найменший шанс на перемогу.

А як цього разу святкувався цей день на державному рівні? Зранку відбулося покладання квітів до пам'ятників Тарасу Григоровичу Шевченку та Михайлу Сергійовичу Грушевському. Можливо, останній і справді відіграв визначну роль у закладенні підвалин незалежної Української держави, в цьому історики поки що не можуть дійти цілковитої згоди, але чому не відзначити на найвищому рівні й Симона Васильовича Петлюру, людину, котра не в кабінетах із чашкою чаю, а в шанцях під ворожими кулями захищала інтереси свого народу? Де стоїть хоча б один пам'ятник цьому видатному державному діячу?

І нащо цей траурний настрій? Як вже було cказано, 22 січня - це свято бойової слави, яке має проводитися урочисто й піднесено, на відміну, скажімо, від Дня пам'яті жертв Чорнобильської трагедії.

О третій годині на Софійській площі розпочався мітинг, на якому не було помічено офіційних представників влади. У такі моменти ми можемо побачити справжнє лице сьогоднішніх керманичів нашої держави, в них навіть святкові заходи чітко регламентуються протоколом.

З трибуни виступали здебільшого "націоналістично налаштовані" діячі, котрі з 1991 року перебували в парламенті, на різноманітних владних посадах, але не потрапили у Верховну Раду цього скликання, й запитували в Українського народу, чому він ще терпить знущання і не може нічого змінити в державному розвитку. Панове, якщо ви за шістнадцять років не змогли нічого змінити, будучи, фактично, при владі, навіщо тепер апелювати до народу? Треба вибачитися і дати дорогу молодшим.

Мітинг закінчився ухваленням резолюції. Зміст неважливий, ніхто її серйозно не сприйме. Доки "націоналістичні" мітинги будуть закінчуватися ухваленням відкритих листів, звернень, доти ворожі українській державності елементи почуватимуться спокійно і впевнено на нашій землі.

І наостанок, декілька слів про вечірнє звернення Президента з нагоди Дня Злуки. За соборність України було пролито чимало крові наших воїнів і вже тільки це варто величезної поваги, хоча б того, щоб промова Головнокомандувача Українського війська не була витримана в загальних фразах і схожою на будь-яку іншу вітальну промову.

Ми, сповідники Рідної Української Національної Віри, вшановуємо Героїв урочисто і на їхніх могилах не ллємо сльози, а славимо величні подвиги в ім'я Української Держави. Поки в наших серцях залишатиметься пам'ять про міць і силу Предків, перемоги не обминатимуть наших осель!

Слава Дажбогу! Слава Його Пророку! Слава Україні!

Святослав ВОЙТКО

* * *

Кому має належати право вибору?

Для чого нам накинуто цю «демократію»?

Перед тим як відповісти на це питання, поясню, чому я взяв у лапки це заяложене нині слово, слово, яке стало майже священною коровою нашої доби. А тому, що між первісним сенсом цього слова, який був у давньогрецькому полісі, і нинішнім існує дуже суттєва відмінність. Вона полягає, в загальних рисах, у тому, що при тодішній демократії права голосу не мали раби й жінки, а мали лише вільні громадяни чоловічої статі, яких була незначна меншість і котрі мали досить чіткі уявлення про справи управління державою. Зараз же у нас це право мають абсолютно всі – від президента до останнього бомжа, при тому, голос кожного «важить» однаково для всіх.

Друга відмінність у тому, що грецький поліс за кількістю населення – щось подібне до нашого селища міського типу, тобто всі вільні громадяни один одного знали й вибирали з тих, кого знали. Щось подібне було й у нас на Запоріжжі. Але читач розуміє, що поліс чи Січ – величини неспівмірні із сучасною, навіть кількамільйонною державою. Тому грецька й козацька демократії, попри всі свої родові вади, попри те, що вони були менш ефективними за монархію, що вони не могли створити велику державу, все ж на своєму рівні могли досить успішно працювати. Коли ж ту давнішню схему та механічно переносять на сучасну державу, а до всього ще й наділяють виборчим правом абсолютно всіх, то це виходить щось майже протилежне до демократії, виходить ніби охлократія (влада натовпу з грецької). Однак це на перший погляд, бо насправді все складніше.

При нинішній системі державної влади діють зовсім інші важелі. Тут істинні риси характеру претендента на стіл, такі як мудрість, мужність, чесність, здатність найперше дбати про підданих, а не про себе чи своїх наближених, котрі відомі всім адекватним виборцям у тісній прозорій громаді, при «демократії» нинішній зовсім не важливі. Бо тут на перший план виходить т. зв. «піар» – не важливо, хто є людина насправді, а важливо, як її подадуть ЗМІ. Ось і голосуємо ми зараз так, як потрібно власникам потужних інформаційних джерел. Хтось може сказати, що це у нас так, бо тут, мовляв, демократія й громадянське суспільство недорозвинені, а ось побудуємо розвинені – й тоді все стане «як у людей». Насправді ж усе з точністю до «навпаки» – саме у нашому суспільстві, яке перебуває на стадії змін, істинні якості кандидата поки що мають хоч якесь значення, коли ж ми (не дай, Боже!) досягнемо стадії «цивілізованих країн», ці риси зовсім не матимуть значення і ми будемо голосувати виключно за тих, кого нам зліплять політтехнологи і піднесуть у ЗМІ.

А потужні ЗМІ з винахідливими (креативними) піарщиками коштують ой як дорого! На ці речі в період виборів витрачаються шалено грубі кошти. Купити їх можуть лише дуже багаті люди – а багаті люди в нас (не лише в нас – у всіх християнських країнах т.зв. «розвинутої демократії»!) переважно, самі знаєте якої породи. Отже для нинішньої «демократії» кращої назви за олігократію (влада багатіїв) годі придумати. Тепер розумієте, чому представники відомої нації так зі шкіри лізуть, нав’язуючи нам «демократію» та інші «загальнолюдські цінності»?

При тому нам нав’язуються не просто демократичні вибори, а обов’язково прямі й загальні! Бо непрямі вибори – це коли обирається депутат, припустимо, від вулиці (якого тут знають), той разом з іншими висуванцями від вулиць вибирає районного депутата і т.д. до самого верху. При такій системі вибір виходить значно більш свідомим і зомбування ЗМІ у такому випадку має значно меншу силу.

Ще більше відбирає владу в ЗМІ (читай: в олігархів) система влади не із загальним виборчим правом. При загальних виборах існують три умовних категорії виборців. Перша частина виборців визначилася зі своїм вибором давно, ще задовго до виборів і вони будуть вірні своїй політичній силі, незалежно від кількості галасу, який породжують ЗМІ. Друга частина, переважно це левова частина, визначається вже безпосередньо перед виборами чи під час виборчої кампанії. І, нарешті, третя частина, яку умовно можна назвати люмпеном чи рабами, визначається вже безпосередньо перед днем виборів чи навіть у самій виборчій кабіні з ручкою в руках. Ось саме цей люмпен і визначає зазвичай долю виборів у країнах "розвиненої демократії"! І ось саме для того, аби схилити цей люмпен на свою сторону, вкидаються величезні кошти у масовану передвиборчу агітацію. Ось чому дуже важливо для ляльководів, аби ця категорія максимально прийшла на вибори – тому й закидають нас перед виборами такими штампами-відозвами як «почесний обов’язок», «небайдужість до долі держави», «відповідальність перед майбутнім», «голосуй, а то проіграєш» тощо.

Тобто, як бачимо, вся система нинішньої «демократії» працює на те, аби ми вибирали не найдостойніших, не тих, які вболівають за свій народ і свою землю, а тих які будуть сприяти великому капіталу ще більше збагатитися за наш із вами рахунок. І за рахунок виснаження чи навіть повного знищення природніх ресурсів нашої землі.

Справа в тому, що ми реально дивимося на речі, і говорити найближчим часом про якусь іншу систему влади, крім нинішньої т.зв. «демократії», наприклад, про монархію, не доводиться – маховик зомбування «демократичними цінностями» зараз крутиться на повні оберти. Більш-менш реально зараз можна говорити лише про непрямі вибори і про виборче право не для всіх. Але якщо перше ще можна запропонувати нашому політикуму (під тим соусом, що навіть в обожнюваній нашими лібералами Америці президента обирають непрямими виборами), то з другим значно важче. На обережну пропозицію відібрати виборче право хоча б у бомжа чи зека зазвичай відповідають праведним «демократичним» гнівом. Та навіть коли й відібрати право вибору у цих категорій, то це не вплине суттєво на підсумок виборів як із причини нечисленности означених категорій, так і з тієї причини, що засуджений чи особа без житла може бути більшим знавцем державної машини і вболівати за суспільство, аніж звичайний міщанин. Спитаєте, як же тоді визначити, кому давати право голосу, а кому ні?

А дуже просто. Треба лише запитати у самої людини, чи хоче вона ходити на вибори чи ні, і якщо їй це не цікаво, то дати їй ще й грошову компенсацію – припустимо, гривень 300. Я впевнений, що знайдуться мільйони «громадян», котрі з радістю виберуть живі гроші замість якогось для них абстрактного права вибирати невідомо кого й невідомо навіщо. З іншої сторони голос свідомого громадянина стане значно «важчим» і, отже, вплив його на суспільство посилиться. Ідеально, коли ці гроші може платити держава – затрати з лихвою окупляться тим, що менше коштів потрібно буде потім витрачати на організацію всіх наступних виборів, оскільки буде менше виборців. Так що навіть з точки зору простої економії ця акція буде вигідною. Але яку користь суспільству й країні дасть така виборча реформа – це не всі навіть можуть уявити! Після першого туру можна буде провести другий тур, де ставку можна збільшити вдвічі, що іще більше розрідить ряди виборців. Ідеально, коли це право голосу можна буде викупити й назад (людина ж може дозріти до державних чи громадських справ!), але воно має коштувати, припустимо, вже разів у десять дорожче.

Якщо у держави немає на це коштів, то можна випробувати інший шлях – без посередництва держави. Це коли, припустимо, свідомі громадяни особисто купують право голосу в люмпену за ринковою ціною. Але цей шлях дуже слизький, оскільки ринкова ціна може зрости досить високо і голоси можуть скупити ті ж самі олігархи. Більш прийнятним є шлях, коли утворюється громадський комітет виборців, котрий приймає добровільні пожертви від свідомих громадян і який скуповує на ці гроші голоси у люмпену, але не користується потім їхнім голосом, а цей голос просто ліквідує. У такому випадку олігархам немає сенсу купувати голоси і вони в результаті отримають значно менший вплив на владу. А, отже, олігархи перестануть бути такими, а стануть простими багатіями, що буде краще для всіх. Навіть для самих багатіїв – адже не потрібно буде шалені гроші викидати на передвиборну рекламу:).

Коли ж серйозно, то ми свідомі того, що подібна ідея зовсім не на руку олігархам, які нами реально правлять і якби вона стала популярною в політичних колах, то проти неї наїжачились би всі ЗМІ (контрольовані тими ж олігархами) і всі продажні політологи. Нам би «довели», що такого немає в «цивілізованих країнах», що це треба вносити зміни до Конституції, що «не треба вигадувати велосипед», що це «юридично безграмотно», «недемократично» і «неморально», і що це в принципі неможливо, бо так «не буває». Це все наперед відомо. І це все переважно словесне сміття продажних журналістів, на яке й відповідати не варто. Єдине, що оскільки виплачуються гроші, то тут може здатися певний присмак неморальности. На це можна відповісти тим, що голос не купується, а ліквідовується, тобто той маленький важіль впливу на суспільство, котрий формально належав люмпену, а фактично олігарху, просто рівномірно розподіляється між свідомими громадянами, які розбираються в політичній кухні і хочуть активно впливати на суспільство, аби його покращувати. А цей люмпен від утрати голосу має навіть прибуток. То що ж тут неморального?

Тому ця ідея цілком реальна і, я повторюся, дуже й дуже корисна для суспільства, а єдина перешкода – це позиція великого олігархічного капіталу, якому це аж ніяк не потрібно. Тому й важко це буде наразі донести до нашого навіть незаангажованого політикуму.

Анатолій ІВАЩЕНКО

* * *

А ось несподіване продовження вищерозміщеної статті. Через деякий час, як її було опублікувано, на особистому сайті Олени Білозерської з’явилася замітка з дещо відмінною, але подібною за суттю пропозицією. Скоріше всього, пані Олена не читала ту першу статтю й ідея ця прийшла їй у голову цілком незалежно, під враженням від виборів київського «ґалави». Це доводить лише те, що це питання в суспільстві назріло і його, як не сьогодні, то завтра потрібно буде втілювати.

Ось ця замітка:

Антигречка

Ну що, друзі-кияни, маємо знову мером Черновецького.

У зв’язку з чим у мене ідея.
Як зробити так, щоб люди, здатні продати свій голос за гречку чи взагалі за нездійсненні обіцянки, не могли впливати на результат виборів?

Як це зробити, не порушивши принципу демократичності і добровільності? :))

Дуже просто: дати можливість таким людям офіційно продати свої голоси державі.

Тобто: перед кожними виборами Президента, народних депутатів або мерів міст всі, хто мають право голосу, зможуть одноразово отримати якусь жалюгідну суму (гривень 50, максимум 100) в обмін на свій голос. Цей голос нікому на виборах не зараховується.

Тоді на результат виборів впливатимуть лише люди, які розбираються в політиці, мають певну самоповагу і яким не байдужа доля держави.

UPD: Причому скуповувати голоси мінімум за півроку до виборів, поки олігархи ще не почали гречку роздавати, а то пропонуватимуть більше, ніж держава.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА
(УНСО)

* * *

ЧИ ВИЖИВУТЬ УКРАЇНЦІ ПІСЛЯ ПРОГРАМ ООН?

Якщо здоровій людині регулярно давати ліки, то вона може захворіти. Якщо цих ліків буде забагато, то вона втратить здоров’я напевне! Українці є дуже толерантними, довготерплячими, здатними пробачати.

Але проти молодих українців чиниться чергова інтелектуальна і духовна агресія! Ось нещодавно ООН (котра відмовила у визнанні Голодомору українців актом геноциду) вирішила, що «нині українська молодь не має соціальних цінностей та не усвідомлює своєї відповідальності перед суспільством». Так заявила керівник одного з сумнівних проектів ООН Оксана Гарнець. І тому з нового навчального півріччя в школах України планують ввести заняття «Я вчуся бути толерантним».

Про що ж говоритимуть молодим людям ці найманці чужинських ідеологів? Ми можемо впевнено сказати, на що будуть спрямовані зусилля цих агітаторів. Для прикладу візьмімо те, що було зроблено у Франції та Англії. Ідеологічні диверсії призвели до того, що у Парижі тепер французів менше, ніж чорношкірих! Самі ж чорношкірі та араби влаштовують заворушення, вимагають від уряду Франції для себе пільги, дотації та інші незаслужені блага.

В Англії проблема відчувається не настільки гостро, але в Лондоні чорношкірих уже більше, ніж англійців. Саме в Лондоні була випробувана цинічна реклама: фотографії сердець африканця, європейця та араба. А під нею був підпис, що, мовляв, жодної різниці між людьми немає.

Зрозуміти підступність цих програм можна, якщо почитати про неї також на сайті ПР ООН в Україні. Уже в третьому абзаці йдеться, що ці програми розраховані на те, щоб «осягнути неповторність кожної людини у світі, навчитися терпимості й розуміння через самопізнання й самоповагу...»

То що ж виявляється? З одногу боку представник ООН твердить про те, що українська молодь не має соціальних цінностей, і водночас їхній сайт пише, що кожна людина світу є неповторною! Не думайте, що тут закладено нісенітницю. Насправді в такий спосіб українську молодь хочуть навчити любити чужинців, народжувати від них!

Відомо, що понад половину населення Африки та Азії складають діти до 14 років. Там буде страшне перенаселення, не вистачатиме землі, води, харчів. І маса цих людей вже зараз починає вторгнення на землю українців.

Якщо керівництво України залежне від міжнародних структур, то єдиною силою, що може зупинити етнічну війну, є українська молодь. І саме по ній завдається пропагандивного удару.

Українська молодь і юнацтво мають знати про справжні цінності: про подвиги Гетьманів та Геніїв українського походження, а про наявність особистостей в Африці мають знати насамперед африканці, як і про те, що щастя для них можливе лише на їхній історичній Батьківщині.

Ми закликаємо всіх читачів докласти зусиль, притримуючись при цьому толерантності і не порушуючи норми Адміністративного та Кримінального Кодексів, щоб не допустити відвідування курсу «Я вчуся бути толерантним» молодими українцями!

Редакція українського толерантного сайту ПАНЯНКА

* * *

ПЕРЕПАДЯ

Анатоль Перепадя ціле життя їздив на велосипеді, аж доки його не збив на швидкості якийсь «мерседесний» ублюдок. Ублюдок утік, залишивши Анатоля помирати на безлюдній дорозі.

Можливо, якби його завезли до лікарні на кілька годин раніше, вижив би.

Ще студентом я читав його переклади з Антуана де Сент-Екзюпері – і це було справді кайфово. Потім його довго не друкували – либонь, ті самі ублюдки, що гасають сьогодні на «мерсах» і «лексусах». Тоді вони стежили за ідейною чистотою, сьогодні – за цінами на газ і нафту. Одне слово, як казав їхній колишній соратник і теперішній шеф, ублюдки колишніми не бувають.

Я – загалом пацифіст. Але, зізнаюсь, негарна зловтіха з’являється насподі моєї демілітаризованої душі, коли читаю про маньяків, що підпалюють машини в Москві. Може, варто було б саме їх, а не ефесбешних скінхедів, імпортувати до Києва, аби трохи розчистили наші тротуари від «лексусного» паскудства.

Нещодавно один із таких «мерседесних» мерзотників напав на мою доньку, бо вона не вступилася з тротуару, яким він гнав на крутій тачці. Свого часу я насилу відмовив її їздити по Києву на велосипеді. Тепер, відчуваю, доведеться докласти ще більших зусиль, аби вмовити її не підпалювати всього цього коштовного металобрухту, а заразом і ще коштовнішої мерії. «Все одно вони всі згорять у пекельному полум’ї», – не надто переконливо пояснюю я.

Дочка майструє якийсь плакат, аби вийти із друзями на пікет до київської ментярні. Добре все-таки, що майструє не бомбу і не коктейль Молотова. Сподіваюся, що й душа Перепаді пробачить нам цей дурний пацифізм.

Микола РЯБЧУК, «Газета по-українськи»

* * *

Заява «Сєвєрного Братства»* з приводу обстановки в Криму

«Головною загрозою інтересам московитів у Криму, безсумнівно, є діяльність кримськотатарської діаспори. Татари захоплюють землі й нерухомість, видавлюють московитів з усіх видів бізнесу, ведуть справу до відвертого геноциду московитів»

«У цій ситуації дії центральної української влади були спрямовані в основному на стримування опору московітів татарській експансії й підтримці (хоча й не завжди явній і активній) кримських татар». «Традиційно в боротьбі московського населення Криму із захисту своїх прав мало місце звертання до Московії, як до потенційного союзника й заступника.

Треба сказати, що ця позиція має певні реальні обґрунтування. Справді, й Московія, й Москва, зокрема, надають реальну підтримку деяким конкретним організаціям і групам московського населення Криму.

Так, не секрет, що багато жителів Севастополя забезпечені роботою на об’єктах московського Чорноморського флоту. А мер Москви Лужков час від часу спонсорує ті або інші проекти в Криму.

Усе так.

Однак подібна позиція має й зворотний бік. Влада України в подібній ситуації розглядає будь-яку боротьбу московського населення Криму за свої права й інтереси як боротьбу за інтереси Московії. А московський рух Криму вважають п’ятою колоною РФ.

У цій ситуації Київ просто змушений підтримувати татар. Хоча, можливо, сам не у захваті від такої підтримки.

У той же час варто пам’ятати, що локальна, тактична підтримка Московією кримського опору завжди оберталася стратегічним зрадництвом боротьби московських кримчан».

«Московські кримчани, що борються з татарською експансією, невже ви думаєте, що пронизана чорною мафією державна бюрократія РФ допоможе вам у випадку, якщо Крим приєднається до Московії?

Не сподівайтеся. Путінський Кремль і лужковська Москва знайдуть спільну мову з кримськотатарською мафією набагато швидше, аніж із вами.

Лужков викине вас із привабливих місць проживання так само, як він зараз викидає корінних москвичів із Південного Бутова і центру Москви. Кримська міліція, будь Крим у складі РФ, наповниться татарами так само швидко, як нинішня московська - азербонами й іншими «кавказоїдами».

А потім путінські чернодупі росіянські менти і жидівсько-вірменські росіянські прокурори обкладуть вас такою корупційною даниною, у порівнянні з якою будь-яке нинішнє київське втручання у ваші справи буде здаватися Вам батьківським заступництвом.

Тому надія на допомогу Московії у вашій боротьбі – це тупик.

Це не годиться навіть у якости мрії.

І це шкідливо з політичної точки зору, із погляду тактичних інтересів поточної боротьби. Ваші спроби обпертися на московську державу позбавляє вас надії знайти спільну мову з Києвом.

Крім того, внутрішній спротив РФ, що розглядає свою державу як ворога, теж не стане вам підтримкою, у випадку, якщо ви будете розраховувати на нинішній режим Москви.

(переклад з московської)

* «Сєвєрноє Братство» – організація в Московії, котра проповідує проукраїнську орієнтацію і жорстко виступає проти нинішнього Кремля. Лідером організації є відомий журналіст і письменник Петро Хомяков.

* * *

ПОЕЗІЯ

Святослав ВОЙТКО
МОЛИТВИ...

Молитви, наче заклики до зброї,
Із ними я піду у майбуття,
Та чистими все ж будуть руки мої
На видноколі вічного життя.

Впадуть всі мури горя і сум'яття,
Налигачі та ярма упадуть,
І полум'ям кривавого багаття,
Багаттям правди, очі розцвітуть.

Настане день безпрограшний та чистий,
Ми будемо готові вже тоді,
І на списах промінчик сонця бистрий
Нам виграватиме мелодії дзвінкі.

Підемо в путь сувору і безкраю,
Заглянемо у вічність золоту,
І буде видно десь за небокраєм
Дідівську землю рідну і святу.

Прорвемось у незвідані простори,
Не знайдеться там місця марноті,
Залишимо в минулому роздори,
Поновимо обійми вікові.

Поновимо й зміцнимо узи братні,
Що розірвала доля нелегка,
Перед лицем одвічного прокляття
Постанем разом – до руки рука.

У лавах тих, численних і широких,
Згадаєм славу Предків світову,
І на могилах скитів синьооких,
Збудуємо державу молоду.

Ударим разом, як давно не били,
Аж рознесеться небом дикий гук,
У наших душах русичі ожили,
Згадай-но, друже, чий ти є онук!

* * *

Р І З Н Е

Як тебе не зрубати, Києве мій?

Нещодавно секретар Київради В. Яловий заявив, що 80% дерев у Києві треба замінити. Вони, мовляв, старі або вражені захворюваннями.

Ми розуміємо, що дерева не заважають більшості киян. Також ми розуміємо, що вони не хворі. А ще ми знаємо, що значно подорожчало житло в Києві – ціни вже такі, як у Парижі! А відтак і земля під забудову чималих грошей коштує. На липень цього року у столиці було 10 заарештованих судами будівельних майданчиків. Якщо вже нинішні, найнепідкупніші в світі суди накладають арешт, неважко збагнути, якого розмаху набуло це будівництво. І у гонитві за доларом влада готова піти на нищення Природи.

Варто сказати, що кияни, маючи пам’ять славних Предків і заряджені перемогами Майдану, будуть чинити опір знищенню Природи.

А для тих, хто насмілиться її нищити, хочу нагадати цілком реальну історію, що відбулася тут же, у столиці, у 90-х роках минулого століття. В одному з районів була ціла вулиця тополь. Й було вирішено (звісно, «для блага чєлавєка») вирубати всі дерева на тій вулиці. Пригнали техніку й бригаду з 4-х спеціалістів, які швидко розправилися з деревами.

Двоє з тих робітників загинули протягом тижня. Ще один пішов з життя протягом шести тижнів. Скільки прожив четвертий «переможець» дерев, мені не відомо, знаю лише, що того ж року він захворів на рак. Про цю невипадкову ситуацію навіть повідомляла тоді київська «Інтєрєсная ґазєта».

БОЄСЛАВ

У космос на ракетному двигуні Гітлера!

Вийшла новина, ніби у Канаді фірми PlanetSpace та Canadian Arrow готують до запуску у космічний простір (суборбітальний політ) ракету, що розроблена ще у 3-му Рейху за 60 років до цього часу.

Ракета здатна підняти на 112-кілометрову висоту 3-х людей (1-го пілота та 2-х туристів). За кожен рейс будуть брати близько 250 тис доларів. Тобто півмільйона за один 15-хвилинний політ! І взагалі, ринок космо-туризму, за підрахунками американців, за 10 років буде мати приблизно 1 трлн. $ обороту.

Цікаво, невже наші можновладці не можуть дати завдання українським вченим створити схожу ракету на «Південмаші»? Невже не можна створити щось таке, просте і ефективне, що б давало постійний прибуток і «Південмашу», і Українській державі?

Невже Гітлерівська Фау-3 більш досконала, ніж SS-20? Питання риторичне...

ВОЛОДАР

Французи виганятимуть мусульманських священників?

Головний поліціянт Франції Н. Саркозі заявив, що ті мусульманські проповідники, що будуть висловлювати нетерпимість до інших народів, будуть вислані з країни.

Лихоманить стару Францію. Колись я з неприємністю дізнався, що нинішня Франція – то вже не та Франція, де жив і творив Алєксандр Дюма – понад половину парижан є вихідцями з Африки!

У Франції багато мусульман. І був гучний конфлікт з ісламськими громадами, коли учениці-мусульманки приходили до шкіл у звичному для них вбранні, порушуючи цим французькі порядки.

Нещодавно сталися теракти в Лондоні – вибухи в метро й автобусах, і скоїли їх ісламісти (як повідомила преса). Тепер французькі сили безпеки й поліція відчула пряму загрозу від чужинців.

Цікаво, що СБУ й собі зробила заяву, що буде активніше працювати на попередження терактів: як з мусульманами в Україні, так і з українцями, які виголошують екстремістські погляди. На вашу думку, чи зупинить це чужинців, чи просто стане приводом і далі гальмувати українське відродження?

О. СИТІКОВ

Державна підтримка українцям, а не християнам!

За інформацією Інтерфаксу від 5 серпня цього року в місті Чорнобиль юдейо-християнська кофесія УПЦ МП збирається будувати дві дзвінниці. Виникає запитання, хто буде відвідувати ці храми, бо ж Чорнобиль є закритим радіаційно-небезпечним містом? І приходиш до висновку, що під прикриттям благочинності і благодійності УПЦ МП методично поширює зони впливу своєї конфесії на території України.

Але дивує не це. Дивує, чому МВС України відкрито декларує свою участь у цьому будівництві? І в разі, якщо МВС збирається будувати другу дзвінницю власними силами, то чи не буде використано на це будівництво гроші платників податків, які не всі є юдейо-християнами?

На думку рунвірівських громад, держава краще не християнські храми в Зоні будувала, а забезпечувала виконання соціальних програм на уражених Чорнобильською трагедією територіях.

Підготував РАТИСЛАВ

100 мільйонів на церкву

В Києві почалася відбудова Десятинної церкви. Назвати цю подію відновленням дуже важко – більшість архітекторів, культурологів дуже негативно ставляться до цього, адже точний вигляд тієї споруди невідомий.

Цікаво інше: церкву хочуть будувати на тому місці, де була Святиня наших Предків, і де потім, зруйнувавши її, було збудовано Десятинну, яку потім теж зруйнували.

Не менш цікаво й те, що з бюджету виділено на це діло від 90 до 100 мільйонів грн. Звісно, це не гроші влади. Це – гроші від нас із вами відірвані, гроші платників податків! Коли перед виборами будуть роздавати обіцянки, пам’ятайте про тих, хто утримує чужу віру за ваш кошт на землі ваших Предків!

БОЄСЛАВ

Московська імперія вже воює з Україною. Поки що віртуально

На київському базарі «Петрівка» з’явилась нова комп’ютерна гра. Нецікаво? Московська. Ще не цікаво? Називається «Операція Галичина». О-о-о, бачу трохи зацікавились! Головна ідея гри – вбивати українців. Вже цікаво? Ото ж бо і воно. Наш північний сусід вже комплексує не тільки в реальності, а і у віртуальному просторі. Якщо не змогли підкорити Україну політично, то зможемо, – думають, – хоч підкорити віртуально. Такий собі віртуальний мілітарний онанізм. Це якщо на гру дивитися з оптимістичної точки зору. А якщо подивитися з реалістичної, то виходить досить сумно.

Для чого нашим заклятим друзям з півночі потрібно робити таку «ведмежу послугу» у, і без того напнуті, «братні відносини» між нашими народами?

Єдине «розумне» пояснення: росіяни готують психологічний плацдарм для війни. Причому готують саме своїх громадян до майбутньої війни з Україною. Нехай, мовляв, спочатку привчаться віртуально стріляти у «віртуальних хохлів»! А час справжньої війни не за горами. 5-а колона (Рускій Блок, ПСПУ, вояки Чорноморського Флоту Росії) давно готові до бойових дій. Українці, а чи готові ви вести війни не тільки у віртуальному просторі?

P.S. А взагал і – що цікаво, у нас є хоч одна гра, яку можна було би використати як «нашу відповідь Чемберлену»? Чи є у нас програмісти-патріоти?

Андрій ПОЛТАВЦЕВ

День ВМС України

1 серпня Президент України був присутній на святкуванні Дня Військово-морських сил України. Схоже наш Президент (на відміну від попередньої влади) не має «холуйського» комплексу до північного сусіда.

Під час відвідин Севастополя Ющенко закликав істориків підшукати для святкування Дня ВМС України більш достойний день, ніж 1 серпня, банальну річницю проведення перших навчань 1996 року. За словами Президента, цей день «має надихати людей, а прив’язка до 1996 року не є великим духовним символом», тож, імовірно, слід підшукати більш вагомі символи. А такі символи справді є.

Днем ВМС України за всіма необхідними ознаками найбільше заслуговує стати 18 червня. У цей тихий літній день 860 року невідомо звідки з’явилися кораблі і оточили Константинополь. Це були кораблі наших предків. Взяти в облогу Константинополь у ті часи було все одно, що сьогодні Вашингтон.

Ось як описував ті події патріарх Фотій: «Варварські кораблі, дихаючи чимось суворим, диким, погибельним – море тихо і спокійно розстелювало свій хребет, їм даючи приємне і легке плавання, а на нас (греків) підіймаючи грізні хвилі війни. Вони йшли попри місто, несучи озброєних плавців, загрожуючи місту смертю від меча, і вся надія людська облишила місто, і воно держалося тільки надією на Бога. Чи пригадуєте ту темну і страшну ніч, коли життя наше збиралося зайти із заходом сонця і світ нашого існування мала поглинути глибока темрява ночі? Переляк і темрява опанували розум, і вухо прислухалося тільки до однієї звістки: варвари вже перелізли мур! Вороги опанували місто! Чи пригадуєте той переляк, ті сльози і лемент – як вдарилося в них місто в останній розпуці!»

Тоді Русь встигла зруйнувати передмістя Царгороду, але через тиждень зняла облогу, уклавши, як пише вітчизняний літописець, вигідний для Русі «договір миру й любові» з Візантією.

Наш великий предок, князь Осколод (Аскольд) показав гегемону тогочасного світу (Візантійській імперії), що з ближчими і далекими сусідами треба рахуватися і поважати їх. Ця історія повинна бути нагадуванням не тільки нашим сусідам, але і нашій владі: якщо ми хочемо, щоб нас поважали – треба мати сильну та боєздатну армію.

Вітчизняний літописець про кожного князя, якого бажав відзначити і похвалити, писав приблизно однаково: «Дружину він тримав у достатках і майна їй не жалів, не збирав золота і срібла, а давав дружині».

ВОЛОДАР, за матеріалами сайту «ОБОЗРЕВАТЕЛЬ»